Український ІТ-підприємець Іван Петренко ділиться із друзями своїми враженнями від закону №466. Адвокат Джеймс Отіс за дорученням спілки бостонських торговців оскаржує в суді Массачусетса закон про необмежене право митних органів проводити обшуки в будь-яких торгових приміщеннях. 1761 рік

"Жодного оподаткування без представництва" – із цим гаслом англійські колоністи в Америці 1774-го обрали власний парламент і вже наступного року почали війну за незалежність від Великої Британії.

Проблемою колоністів було те, що англійська демократія на той час поширювалася тільки на територію Англії (я спрощую). Американські колонії не мали представників у парламенті в Лондоні, але підлягали всім законам і, зокрема, усім митним і податковим зборам на користь Лондона. Черговий податок обурив колоністів, і вони забажали, щоби їх голос був почутий. Чим усе закінчилося – загальновідомо.

Мені здається, ситуація в Україні трохи нагадує ситуацію американських колоністів. До часу українська держава та значна частина українських підприємців існували в окремих реальностях – підприємці тримали доходи в офшорах, а держава оподатковувала на особистому рівні тих, кого могла оподаткувати без особливого напруження. При цьому значна частина тих, кого оподатковувала держава, отримували гроші від самої держави – різноманітні держслужбовці, лікарі, вчителі, військовослужбовці, працівники державних й комунальних підприємств тощо.

Підприємці або декларували (й оподатковували) мінімальні доходи, або взагалі не декларували нічого. Певної миті, здається, придбання кіпрського офшору (і відповідної податкової схеми) була для українського бізнесмена приблизно такою же звичною справою, як придбання нової автівки або шкіряного дивана до робочого кабінету.

Читайте також: Провідний радник Офісу президента боїться "ліберастів" і критикує модель економіки США – Фурса

При цьому значна частина цих бізнесменів декларували та сповідували повну аполітичність і громадянську пасивність. Держава й будь-які державні справи – окремо, а моє життя та бізнес – окремо. Умовний середній бізнес (як і велика частина його працівників) не платив податків, але й не мав свого політичного представництва в парламенті. Усім було відомо, що на виборах голосують пенсіонери.

У найкращих радянських традиціях українські політики й держслужбовці робили вигляд, що вони виконують державні функції, а бізнес робив вигляд, що сплачує на це податки.

Війна 2014 року трохи похитнула цей світ байдужості – коли виявилося, що держава конкретно не справляється із захистом кордонів і бодай базовою безпекою – і бізнесові довелося терміново скидатися на армію грошима, часом, здоров’ям, а то й життям.

Однак, здається, роки за три все повернулося на круг свій.

Аж раптом у 2020 році виявилося, що держава нездатна забезпечити епідемічну безпеку й лікування навіть для державних лікарів, не кажучи вже про захист і лікування широких верств населення. Бізнес знову напружився, скинувся, організувався. Але знову розглядає це як тимчасовий захід і вже готується на вихід із цієї справи.

І тут сталася ще одна подія. Тепер – принаймні на рівні ухвалення закону – держава висловила побажання, щоб усі нарешті почали платити податки. Не з бізнесу, не з обороту, не з доданої вартості – а зі своєї особистої кишені.

І саме тут прийшов момент істини.

Читайте також: "Партія мерів": якою вона може бути й чи матиме шанси на виборах

Так, десь рік піде на налагодження системи. Але потім таки доведеться платити.

Хтось виїде із країни.

А хтось залишиться.

І згадає. Що його податки дають йому право на представництво. Якщо вірити американським колоністам 18-го століття, звичайно.

І можливо, у нас нарешті з’явиться партія середнього класу. Яка, можливо, постане спочатку для одної-єдиної мети – щоби скасувати закон №466. Саме так трапилось і в Америці – спочатку хлопці (очевидно, що всі небідні люди) зібралися для того, щоби написати королю прохання про скасування нового податку).

Але коли ти заходиш у політику, то розумієш, що простих рішень там не існує. І що ти не можеш зайти й вийти. Ти повинен завжди бути присутній у політиці.

Звичайно, що займатися політикою і служити на державній службі – це не справа для бізнесмена. Не його сродна праця, як сказав би Сковорода. Бізнесмени створені для іншого – вони шукають можливості для заробітку, ризику, прибутку. Але фраза "немає податків без представництва" має додатковий підтекст. Якщо ти хочеш контролювати податки – ти не просто маєш право на представництво – ти повинен мати свого представника у владі. Або сам бути таки представником.

І так, можливо, одна частина України знову відкриє для себе іншу частину. І можливо, у нас постане не лише політична, але й економічна нація. Зрештою, "економіка" перекладається із грецької як "управління господарством". І в нашому спільному господарстві давно вже час навести лад – у наших спільних інтересах.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube