Напередодні місцевих виборів в Україні не зайвим буде проаналізувати, як проходять вибори в країнах Західної Європи, і який досвід ми можемо перейняти для нашої країни, а також нагадати, за якими правилами відбуватимуться вибори в нас.

Особливості нового Виборчого кодексу України

Про нові правила виборів як місцевого, так і всеукраїнського рівнів говорили уже давно, і от 1 січня 2020 року набув чинності Виборчий кодекс, який вносить суттєві нововведення, до яких не кожен може бути готовим, пише спеціально для "Слово і діло" політтехнолог Катерина Одарченко.

Якщо говорити про парламентські вибори, то тепер українець буде обирати конкретного кандидата від партії в регіональному списку. У бюлетені буде зображений певний трафарет, як на поштовому конверті, щоб уникнути маніпуляцій трактуванням значення цифри від недосконалого почерку, куди виборець має вписати номер партії та номер свого кандидата. Йімовірно, літні виборці все-таки припускатимуться помилок і це, на думку фахівців, призведе до помилок у майже третині бюлетенів із цієї соціальної групи. Іноземний досвід підтверджує цю тезу. Найбільше проблем слід очікувати під час найперших виборів за цією системою, оскільки не всі будуть готові до нових правил, і важливим буде те, наскільки досконало влада проведе роз’яснювальну роботу.

Згідно з новим українським Виборчим кодексом депутатів сільських, селищних і районних рад обиратимуть за системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах. Водночас депутатів обласних і міських рад обиратимуть за системою пропорційного представництва за відкритими виборчими списками. Бюлетень поділиться на дві частини: спочатку конкретна партія, а потім – конкретний депутат від партії. Але даний розділ набуде чинності тільки після цих виборів, на яких буде діяти особливий закон.

Читайте також: "Партія мерів": якою вона може бути й чи матиме шанси на виборах

Вибори до обласних та міських рад великих міст відбуватимуться за відкритими партійними списками. Сільські, селищні, районні ради, а також міські ради малих міст обиратимуться за багатомандатними округами (мажоритарною системою). Це означає, що від одного округу обраними будуть кілька кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів.

Але це ще не все. Очевидним недоліком слід вважати збільшення розміру застави у 40 разів на місцевих виборах. Іншою новелою, яка здається не надто демократичною, є п’ятивідсотковий бар’єр. Тепер для того, щоб обрати мера міста й депутатів, необхідно не лише, щоб більшість міста за них проголосувала, а й щоб сама партія набрала не менш ніж 5% на національному рівні. Це призведе до монополізації партійного поля й фактично є насильницьким примусом політиків місцевого рівня йти на вибори від провладної партії, яка точно виграє вибори. Щоб зрозуміти, до яких наслідків це призведе, варто подивитися на провладну партію в Росії та кількість її членів на місцях.

Виборчі системи інших країн

Міжнародним правом не вироблені уніфіковані стандарти щодо типів виборчих систем. Держава самостійно вирішує це питання або безпосередньо на конституційному рівні, або на рівні галузевого виборчого законодавства.

Більшість із сучасних виборчих систем є різними варіаціями двох класичних систем: мажоритарної та пропорційної.

Розглядаючи варіації мажоритарної системи, слід виділити декілька її різновидів:

• систему абсолютної більшості;

• систему відносної більшості;

• систему змішаного типу;

• систему кваліфікованої більшості.

У Великій Британії за питання організації виборчого процесу несе відповідальність виборча комісія, яка призначається монархом. Виборча система Сполученого Королівства має три рівні: національний, регіональний (вибори до парламенту Шотландії, Національної Асамблеї Північної Ірландії та Уельсу), місцевий (вибори до рад округів, громад). У Великій Британії застосовується як класична мажоритарна система, так і мажоритарно-преференціальна система (вибори мерів в Англії, Уельсі при висуненні більше двох кандидатів), а також система єдиного переданого голосу та змішана мажоритарно-пропорційна система.

Цікавою особливістю британської виборчої системи є те, що при отриманні бюлетеня не потрібно пред’являти жодних документів, що засвідчують особу виборця. Експерти вважають, що це може спричинити фальсифікації результатів виборів під час підрахунку голосів.

Британська виборча система систематично критикується з боку різних політичних діячів і політичних партій, які не мають шансів бути обраними. Ще в середині XX століття британську систему характеризували, як відсутність бажання йти в ногу з часом. Основні аргументи критиків зводяться до того, що британська система не відображає реальної картини й розстановки соціально-політичних сил, зокрема спотворює представництво нижньої палати парламенту, має недоліки в методиці підрахунку результатів голосування, а підсумки виборів залежать не стільки від уподобань виборців, скільки від того, як розподілені їхні голоси по округах.

Німеччина має унікальний досвід побудови правової демократичної федеративної держави. Конкретне втілення ідей федералізму можна простежити на прикладі функціонування німецької виборчої системи, через яку проходять інтереси як німецьких земель, так і федерацій у цілому. Виборча система країни поділяється на три рівні: федеральний (вибори до Бундестагу), регіональний (вибори до ландтагів і цивільних зборів земель-міст), місцевий (вибори до земських, повітових, громадських ради, а також у бургомістри міст). Внаслідок бажання уникнути недоліків класичної мажоритарної та пропорційної виборчої системи в Німеччині з’явилась «змішана» форма, яка повністю відображає федеративний принцип побудови німецького держави.

Читайте також: Патерналісти чи нові комуністи: куди поділися "ліві" партії

Цікавою відмінністю німецької моделі виборчої системи від британської є можливість віддати два голоси — за конкретного депутата по одномандатному округу, а також — за кандидата по земельному списку партії. Отже, половина мандатів розподіляється між конкретними депутатами, друга половина — між політичними партіями (всього 598 мандатів). Лише після визначення всіх депутатів в одномандатних округах відповідно до пропорційної системи розподіляються депутатські мандати, що залишилися. Головною метою такої моделі є зміцнення зв'язків між депутатами та їхніми виборцями. На регіональному рівні в Німеччині вибори проходять відповідно до принципів кумулятивного голосування. Міські, комунальні та сільські органи місцевого самоврядування обираються відповідно до пропорційної виборчої системи.

Досить складно визначити кращу виборчу систему, оскільки переваги та недоліки кожної з розглянутих моделей не є абсолютними. Проте, необхідно пам’ятати, що під час реформування та запровадження певної виборчої системи важливо якомога краще адаптувати її до реалій життя країни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube