Вже більше ніж тиждень світ слідкує за масовими протестами у США через вбивство поліцейським темношкірого чоловіка під час затримання. Українське суспільство бере активну участь в обговоренні цього кейсу та мітингів. Але police brutality або поліцейська жорстокість існує не лише в США, а й в нашій країні. І зараз маємо можливість зосередитися на цій проблемі в Україні.

Зґвалтування у відділку поліції в Кагарлику стало широко відомим по всій країні. Втім, є багато інших випадків насильства з боку поліції, про які не так багато пишуть у медіа. А є ще більше, про які взагалі ніхто не говорить – в першу чергу, через страх. Адже, коли проти тебе вчиняє злочин людина, яка мала б тебе захищати, варіантів залишається небагато: захищати себе самостійно або мовчати, щоб "не стало гірше". Хоча за великим рахунком навіть цього вибору немає, бо гірше вже стало і буде ставати гірше й гірше до тих пір, поки ми не наважимося говорити про це вголос.

Усі ми безліч разів чули історії, або навіть були їх безпосередніми учасниками, коли поліцейські відверто казали, що "ваш вкрадений телефон/гаманець/машину не знайти, забудьте". Відмовлялися приймати заяву про злочин або взагалі відмовляли писати її. Наша колега разом з сусідками якось звернулась до поліції через чоловіка, який у бінокль постійно заглядає до них у вікна. Виходить без одягу на балкон і дивиться на них. Що зробили поліцейські у відділку? Посміялися їм в обличчя.

Але це не найгірше, що може трапитися у відділку поліції. Ми знаємо, що там можуть зґвалтувати та побити, як це сталося у Кагарлику. Де, до речі, жоден зі співробітників не зупинив своїх колег-насильників, які окрім всього також стріляли з пістолета над головою жертви. Погодьтеся, не почути постріли у сусідньому кабінеті просто неможливо. У відділку поліції також можуть принижувати, роздягати та погрожувати неповнолітнім, як це сталося днями в Івано-Франківську.  Де двох хлопців, одному з яких 17 років, поліцейські роздягали, били та намагалися змусити підписати якісь документи.

На жаль, перелік випадків, коли правоохоронці скоюють злочини чи перевищують свої повноваження, доволі великий (навіть попри те, що цю інформацію намагаються від нас приховати). На відміну від списку засуджених та покараних за ці злочини.

31 липня 2018 року на Катю Гандзюк чекали біля під’їзду її будинку, аби вилити на неї літр сірчаної кислоти. За чотири дні поліція повідомила, що нападника затримано і нібито ним є Микола Новіков. Чоловік стверджував, що має залізне алібі. Друзі Каті та журналісти провели власне розслідування і з’ясували, що Новіков у день нападу був за 90 кілометрів від Херсону. Вони вимагали проводити справжнє розслідування, а не призначати цапа відбувайла. За три тижні чоловіка випустили з СІЗО та закрили проти нього справу. Затримали справжніх причетних до жорстокого нападу. За майже два роки жоден поліцейський не поніс відповідальність за саботаж розслідування та затримання невинуватої людини.

Читайте також: Жодна людина не спростує той факт, що реформа поліції провалилась – Сенцов

У лютому 2019 поліцейський ногами бив затриманого лежачого хлопця, після акції, організованої Хто замовив Катю Гандзюк?. Побиття супроводжувалося криком “Ложись Бандера”. Подія стала резонансною і, завдяки цьому, оперуповноваженого Василя Мельникова навіть заарештував суд. Але ненадовго. За декілька днів поліцейський вийшов під заставу у 115 тисяч гривень, яку вніс... Ілля Кива. Пройшов понад рік – поліцейський досі не покараний.

31 травня 2019 п’яні поліцейські прострелили голову 5-річному Кирилу Тлявову, який за декілька днів помер у лікарні. Перші два дні розслідування проводила поліція – збирали докази, допитували свідків, а тільки тоді справу передали в ДБР.  Чи могли колеги тих, хто стріляв, знищити чи передати не всі докази? Питання залишається відкритим. За рік винні досі не покарані, а двоє з трьох підозрюваних навіть вийшли з СІЗО під заставу.

У жовтні минулого року широкого резонансу набула жахлива ситуація, яка склалася в одеському притулку “Світанок”, де знущалися з дітей. Діти розповіли, що їх регулярно били та принижували вихователі притулку, співробітники приватної охоронної фірми та поліцейські. Журналісти Слідство.Інфо з’ясували, що до знущань з дітей можуть бути причетні щонайменше три правоохоронці. Втім наразі ДБР повідомили про підозру лише одному. Сама ж поліція в результаті "службового розслідування" звільнила лише цього поліцейського, а щодо інших двох “доказів не знайшли”. Вихованці притулку розповіли, що їх навіть не допитали.

Читайте також: Зняти Авакова поки не зможуть. Але стілець розхитали знатно – політолог

Всі ці жахливі історії стають можливими через кругову поруку всередині правоохоронних органів та відсутність можливості у громадян контролювати їх. За п’ять років при поліції, наприклад, так і не створили Раду громадського контролю, нібито через те, що така існує при МВС.  Хоча, безумовно, це абсолютно різні речі: формування політики, яким має займатися міністерство, та робота поліції, яка спрямована на протидію злочинності та забезпечення охорони прав та свобод громадян.

Громадський контроль потрібен для того, щоб відстежувати кейси порушення правоохоронцями прав людей та скоєних ними злочинів. Наприклад, у США цьому напрямку приділяють велику увагу як з боку держави, так і з боку громадянського суспільства. Генеральний прокурор постійно збирає дані про такі кейси та має щорічний звіт на основі цих матеріалів.  У Канаді з такими даними також працюють неурядові організації, які відстежують динаміку, розробляють політики для покращення ситуації і що дуже важливо – надають розголосу проблемі. 

У нас керівництво поліції максимально дистанціюється від громадськості та контролю над діями поліції. Все заведено вирішувати у закритих кабінетах без зайвих очей та вух. А суспільству намагаються показувати лише те, що “дозволено”. Ця система потребує змін, в першу чергу – відкритості. Нам потрібен контролюючий орган зі справжніми, а не фіктивними повноваженнями, куди потрапити можна буде виключно через публічний та прозорий конкурс.

Але поки все так, як є – кому дзвонити, коли вбиває поліція?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube