Два дні не міг позбутись запитання: від чого ж такого масштабного нас відволікають, що знадобилося Луцьке терор-шоу? Косив в бік острова Бірючий, який дивним чином набув ряд спільних рис із Оманом...

А виявляється все просто: поки всі обговорювали "терориста", "Землян", Зе-відосік та іншу лабуду, хтось із кимось в межах якоїсь там "контактної групи" домовився про те, що нашу армію тепер дозволено просто розстрілювати. У наших захисників на Сході тепер менше прав, аніж було у нас під час розстрілу на Інститутській.

Всі деталі та подробиці неважко знайти в медіа, раджу почитати. Такого ще не було за всі 6 років війни. Ключове, цинічне та потворне: Україна офіційно забороняє постріли У ВІДПОВІДЬ без прямого наказу вищого керівництва з Києва на КОЖНИЙ такий постріл, та вводить ПОКАРАННЯ для тих бійців та офіцерів, хто цю норму порушить. Так, формально такі ж "обязи" бере на себе і "та сторона", тільки от жодного механізму притягнути за порушення ніким не визнані терористичні угруповання не існує, вони не суб’єкт права, тоді як держава Україна дуже навіть може бути покараною за "недотримання угоди".

Армія за визначенням не може не виконувати накази, навіть такі. Тож тепер життя наших захисників на Сході залежить лише від нас - чи дозволимо ми, ті хто наразі у тилу, підписати ці "угоди" та офіційно віддати нашій армії ТАКИЙ наказ? Якщо мовчки дозволимо, то розідлимо із владою відповідальність за безкарний розстріл наших захисників. Наразі наша черга захистити тих, за чиїми спинами ми живемо кращим чи гіршим, але ж таки мирним життям. Ми маємо висловитись настільки голосно, щоб не почути нас влада не могла.

А якщо нас "в упор" недочуватимуть, і злочинний наказ таки піде з Печерська на фронт? Гадаю, тоді не залишиться нічого, крім як відповісти "симетрично". Армія РФ чинить свої злочини, прикриваючись неіснуючими "збройними силами казкових республік". От і поруч з нашими "офіційними" захисниками мають з’явитись добровольчі підрозділи, які не мають ніякого правового статусу, не підписували ніякої фігні ні у якому Мінську, не визнані ні ОБСЄ, ні ООН, ні чортом лисим. І які відповідно самі вирішують, коли можна давати відсіч окупантам, а коли варто запитати про це далекий Київ.

Ми вже маємо такий досвід. Шість років тому армію (якої до того ж практично не існувало) тимчасово замінили добробати – напівлегальні (а спершу зовсім нелегальні), ненавчені, майже беззбройні – але мотивовані та вільні від зайвих обмежень. Тоді ми зробили свою справу, і сподівались що далі все буде більш законно та загалом більш "канонічно" - ЗСУ воюватимуть, дипломати використовуватимуть для перемовин їхні успіхи, політики забезпечать це все законодавчо… Але життя йде по спіралі, і здається нас ставлять перед нагальною потребою формувати добробати – тепер вже не щоб виграти час для ЗСУ, а щоб прикрити ЗСУ від зради політиків та не дати перетворити війну на безкарну бійню наших бійців. І цього разу в рядах добробатів стоятимуть обстріляні ветерани російсько-української війни, а не "зелені" цивільні новачки.

Так, повернення до добробатів – вкрай небезпечний та ризиковий шлях. Ризиковий не лише для добровольців, а для всієї держави. Але не ми зробимо перший крок - його зроблять ті, хто вирішив віддати нашу армію на безкарний розстріл. Або ж почують це попередження, і цього фатального кроку НЕ зроблять. Максимальний репост – поки ще не запізно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube