Реальне ставлення до україно-російського конфлікту та анексії Криму з боку майбутнього президента Білорусі залежатиме не від політичної програми конкретного кандидата, а від цивілізаційного вибору, який зробить його політична сила. Якщо Білорусь повернеться від авторитаризму до верховенства права, відповідь на питання "чий Крим?" буде очевидною.

До президентських виборів в Білорусі, які відбудуться 9 серпня, залишаються лічені дні. І напруження та інтрига передвиборної кампанії, дещо незвичні для цієї країни, продовжують зростати.

З одного боку, режим Лукашенка робить все можливе й неможливе, аби залишитися при владі. Три дні тому з країни разом із дітьми втік екс-кандидат у президенти Валерій Цепкало. Його, за чутками, готувалися заарештувати. Іще одному опозиційному екс-кандидату – Віктору Бабаріко, який втекти не встиг, були оголошені нові звинувачення.

При тому Мінськ не надіслав запрошень спостерігачам з Бюро прав людини ОБСЄ, що стало доволі прозорим натяком на стиль проведення майбутніх виборів. Як і заяви Лукашенка під час відвідин 5-ї окремої бригади спецпризначення білоруських ЗС про те, що йому б не хотілось залучати армію до "наведення порядку", але при тому "всяке може трапитися".  

Натомість і опозиція, відчувши запит на зміни в суспільстві, демонструє небачену активність. Проводячи по три зустрічі з виборцями у різних містах впродовж одного дня, опозиційний "тріумвірат" у складі кандидатки в президенти Білорусі Світлани Тихановської, керівниці передвиборного штабу Бабарико Марія Колесникової і дружина Валерія Цепкало Вероніки явно зумів забезпечити собі підтримку далеко ширших кіл білорусів, ніж то вдавалося опозиціонерам під час будь-яких попередніх президентських виборів. У такий спосіб, з'явилися ненульові шанси на те, що у Білорусі в той чи інший спосіб за декілька тижнів може бути новий президент.

Читайте також: Суперницю Лукашенка на виборах з другої спроби змусили сказати, чий Крим. ВІДЕО

За подібних умов запитання про "чий Крим?", від якого Тихановська неодноразово ухилялася, зі сфери академічного інтересу перейшло до цілком практичної площини. Врешті, і її вчорашня відповідь – про "юридично Крим український, а фактично — російський", відповіддю в повному значенні того слова не є. Оскільки вона нічого не каже про особисте ставлення кандидатки до цієї ситуації. При тому, намагаючись дистанціюватися від складного питання, Тихановська в результаті дала відповідь, яка не сподобалась ні українцям, ні пропутінськи налаштованим росіянам. Все-таки мистецтво публічного мовлення поки що не до кінця піддалося кандидатці.

Але при тому робити якісь глобальні висновки стосовно майбутнього ставлення Тихановської до конфлікту Києва та Москви на основі цієї заяви не можна. Оскільки в разі обрання її реальна політика стосовно питання приналежності Криму, україно-російського конфлікту, та багатьох інших чутливих питань мало залежатиме від передвиборних обіцянок. А залежатиме вона від цілком інших речей. Зокрема, від цивілізаційного вибору, який зробить білоруська опозиція в разі перемоги над режимом Лукашенка.

Якщо Тихановська, вигравши вибори, справді добровільно відмовиться від влади, для того щоби провести демократичні вибори з альтернативними кандидатами, яких ніхто не кидатиме в СІЗО, якщо внаслідок цих виборів до влади прийдуть люди з правовими й демократичними переконаннями – вони не зможуть визнавати Крим російським. Просто тому, що це суперечить доктринам міжнародного права. Як не визнають Крим російським Німеччина, Нідерланди та решта країни ЄС. Яким, цілком ймовірно, хотілося б помиритися з Путіним на тлі розколу в НАТО – але які розуміють, що це дорога в нікуди.

Читайте також: Требуют перемен: выборы в Беларуси похожи на предвыборную ситуацию в Украине в 2004-м

Натомість якщо вибори виграє Лукашенко – при тому в результаті явно протиправних рішень, яких він навіть на цьому етапі прийняв більш ніж достатньо, закривши в СІЗО основного суперника, і прогнавши з країни іншого – то його ставлення до анексії Криму Росією та україно-російського конфлікту загалом жодним чином не зміниться.

Оскільки воно залежатиме не від поваги до доктрин права (бо про яке таке право може говорити чи думати Лукашенко). Воно залежатиме виключно від "поточного зовнішньополітичного вектору" мінського диктатора.

Якщо буде курс на примирення з Москвою – Олександр Григорович ні секунди не сумніватиметься в російській приналежності півострова. Як не сумнівався він у ній дотепер, сплікуючись з російськими посадовцями. Хитнеться геополітичний маятник в інший бік – і Лукашенко, ручкаючись з Помпео, до якого він тиждень тому відправив першого за багато років білоруського посла, казатиме про те, що Росія забрала Крим. Нічого особистого. Просто "багатовекторність", яка маскує готовність використати чужі проблеми для досягнення власних цілей.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube