Якщо Київ не знайде механізмів протидії політиці Москви, направленій на заселення Криму та Донбасу "свідомими" громадянами Росії, то реінтеграція цих територій невдовзі може стати неможливою.

Той факт, що Росія здійснює усвідомлену й централізовану політику, спрямовану на виселення лояльних до України мешканців Криму та Донбасу з їхніх місць постійного проживання, а натомість переселяє до цих регіонів максимально "свідомих" громадян Росії, здебільшого із провінційної "глибинки" чи північно-східних територій, ні для кого не секрет. І ці заходи, здається, є куди більш дієвими і загрозливими, ніж чергові зміни в російській Конституції, які під загрозою кримінального переслідування забороняють сумніватися у "кримнашості".

Першими, фактично одразу після початку окупації півострова, про це заговорили кримськотатарські активісти. А наприкінці минулого року цей факт визнав у своїй доповіді навіть генсек ООН Антоніу Гутерріш. За даними ООН, йдеться про 140 тисяч громадян Росії, переселених за чотири роки на півострів.

Але мешканці Криму з числа кримських татар стверджують, що ці цифри взяті з офіційної статистики і піддають їх сумніву. Констатуючи, що може йтись про вдвічі-втричі більшу кількість людей. Зокрема, існують припущення про те, що в офіційну статистику потрапляють лише "корінні" громадяни Росії, натомість сепаратисти з "Л-ДНР", які перевозять родини до Криму і скуповують там нерухомість, у ці статистичні звіти не потрапляють. На Росії навіть ухвалили низку житлових програм, щоб полегшити своїм громадянам придбання кримської нерухомості. 

Паралельно зі створенням сприятливих умов для в'їзду лояльного до Москви населення Кремль продовжує "видавлювання" всіх лояльних до України мешканців півострова – незалежно від їхнього етнічного походження.

Читайте також: Путин пытается осуществить аншлюс Беларуси – Эйдман

Хоча, безумовно, найбільш жорсткий пресинг здійснюється саме стосовно кримських татар. Систематичні поліцейські облави та обшуки, затримання активістів і абсолютно вигадані справи щодо "Хізб ут-Тахрір". За участь в організації, яка визнана як терористичною тільки на Росії та в Казахстані, татари отримують десяти-двадцятирічні терміни ув'язнення. Все це є нічим іншим, як централізованою державною політикою залякування. Простіше кажучи – державним тероризмом.

Який супроводжується непоодинокими випадками офіційної, схваленої російськими судами депортацією мешканців півострова.

Аналогічна ситуація складається і в "Л-ДНР". Де до політичних репресій проти проукраїнськиого населення додається практика економічного видавлювання місцевих мешканців і організація централізованого розселення приїжджих з Росії.

Наслідки подібної політики нескладно передбачити. В разі її продовження за декілька років реінтеграція як Криму, так і Донбасу стане для України завданням практично нездійсненним. Ці території – навіть повернувшись під український суверенітет – можуть на десятиліття стати центрами антикиївської, антиєвропейської та проросійської опозиції. А не так давно прибулі росіяни просто отримають новий український паспорт додатково до старого. 

Чи може протидіяти цій політиці Україна? Не так ефективно, як того б хотілося. Але й набагато дієвіше, ніж то робиться зараз у реальності.

Першим і найбільш стратегічним напрямком протидії мала б стати спроба засудити Росію за злочини проти цивільного населення окупованих територій. Зокрема, примусова депортація є військовим злочином з точки зору Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Інша річ, що для реалізації цього плану слід спочатку ратифікувати отой самий статут.

Наступним, дипломатичним рівнем протидії могла би стати пропозиція застосувати санкції з боку ЄС та США до всіх громадян Росії, які після окупації Криму чи "Л-ДНР" придбали там нерухомість. Звичайно, Мінфін США навряд чи буде відстежувати чи то 160, чи то 300 тисяч осіб. Але, наприклад, раз і назавжди забороняти отримання віз тими особами, хто в якості підтвердження своєї платоспроможності демонструє в консульстві російський паспорт, виданий до 2014 року – і будь-яку нерухомість у Криму – завдання цілком реалістичне. Також цікавою в цьому плані могла би бути пропозиція до Туреччини, президент якої позиціонує себе як "захисника кримських татар", вимагати від російських туристів бодай усного запевнення у відсутності свіжопридбаного майна в Криму. Звичайно, подібна процедура ніяк не зашкодить їм банально збрехати – але, принаймні, нагадуватиме про те, що їх держава, а можливо, й вони особисто, є власниками краденого.

Читайте також: Те, що в Зеленського назвали "проривом", насправді наближає російський сценарій "примирення" на Донбасі

А найбільш "базовою" протидією могла би стати чітко артикульована, і розтиражована в ЗМІ відмова вважати за дійсні будь-які операції з житлом чи нерухомістю, здійснені як в Криму, так і в Л-ДНР у період перебування цих територій поза межами українського легального та правового поля. Щоб усі росіяни, які хочуть "по дешевці" обзавестись ділянкою в Криму чи квартирою в Донецьку, чітко розуміли, що рано чи пізно придбане чи забране майно доведеться віддавати. Бо зараз, хоча українські реєстри ніби як і закриті для Криму, чіткого месиджу про незаконність угод із придбання нерухомості в Криму не тільки для економічної діяльності, але й для особистого використання наразі немає. 

Звичайно, це може ускладнити життя тим проукраїнськи налаштованим громадянам, які ще планують покинути ці регіони і намагаються отримати бодай щось за свою нерухомість.

Але, з іншого боку, якщо Києву не вдасться протидіяти політиці "колонізації" Криму та Донбасу, яку зараз реалізує Москва, то реінтеграція цих територій до складу України перетворюється на справу дуже-дуже віддаленого майбутнього. Настільки віддаленого, що й говорити про нього немає особливого сенсу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube