Через пандемію коронавірусу економісти заговорили про необхідність перенесення виробництв з Китаю ближче до кордонів Європи. Головним претендентом на роль «європейського Китаю» називалася Україна. Її серйозним конкурентом у боротьбі за цей статус може стати Білорусь.

У мого приятеля було кулінарне хобі. Він за своїм фірмовим рецептом готував аджику для дружніх посиденьок із шашликом. Кілька років тому захоплення переросло в бізнес — виробництво томатних соусів у промислових масштабах. Хоча до цього він довгий час займався лише торгівлею: купував овочі у фермерів на полях і продавав їх через прилавки торгових мереж. Тому мене дещо здивував його перехід у статус виробника і під час однієї із зустрічей, я запитав: «Де ти взяв кошти на обладнання і будівництво заводу?» Відповідь мене вразила: «Так це ж не моє. Я орендую фабрику у інших людей. На їхніх технологічних лініях можна виробляти що завгодно: хоч гострі аджику і соуси, хоч солодкі джеми і варення. Переналаштування на іншу сировину, готовий продукт і тару відбувається за 1−2 дні. Два місяці в році мої, весь інший час — навіть не знаю хто і що там випускає».

До чого я згадав цю історію? Коронавірусна пандемія призвела до глобального карантину із зупинкоюенням літаків та іншого транспорту. Після цього в середовищі економістів з’явилися ідеї про масове перенесення збіркиирання і виробництва товарів з КНР та інших країн Південно-Східної Азії ближче до кордонів Європи. Це дозволило б мінімізувати логістичні ризики. Головним претендентом на роль «європейського Китаю» називалася Україна, з нашої стрімкою/"стрімкою" дерегуляцією, та інфраструктурою що розвивається/оновлюється, великими вільними площами і кваліфікованим персоналом, готовим працювати за відносно низькі зарплати (ті, хто ще не виїхав до Польщі).

Читайте також: Atlantic Council: Украина переживает ренессанс

Але варто зізнатися, що з березня-квітня цього року серйозних зрушень у залученні іноземних виробників/складальників в Україні не відбулося. Може у чиновників було мало часу для проведення переговорів і промоушенау нашої країни? А може просто нічого не робили. Адже за час карантину з’явилися сигнали про готовність деяких інвесторів перенести діючі підприємства, наприклад, в ЄС.

У перспективі ситуація може ускладнитися. Мова про протести в Білорусі, викликані підсумками виборів президента сусідньої країни. Прості обивателі і політичні експерти аналізують фрази Олександра Лукашенка і його опонентів, рахують кількість протестувальників, які потрапили під гарячу руку ОМОНівців, оцінюють масштаби протестів з точки зору політичних перспектив існуючої білоруської диктатури.

Люди, пов’язані з економікою і промисловістю, більшу увагу приділяють національному страйку, що охопив найбільші промислові підприємства Білорусі. І дивляться на його наслідки з точки зору перспектив білоруської економіки. «В історії з виступом Бацьки перед Мінським чогось там Заводом цікаво… тео що в Мінську є завод, який успішно випускає щось там і там працює трудовий колектив, який це щось там виробляє, а можливо навіть експортує», — написав у facebook знайомий український банкір, натякнувши, що в центрі більшості великих міст Європи, включно з Києвом, великих підприємств, що діпрацюють, практично не залишилося.

Дійсно, у великих містах Білорусі є заводи з виробництва автомобілів (від легкових до кар'єрних самоскидів), тракторів, двигунів, верстатів, шин, хімічних волокон, мінеральних добрив і навіть високоякісного бензину і дизпалива. Причому більшість з них контролює держава. Машинобудування — це завжди оплот висококласного освіченого інженерного персоналу. Упевнений, що аналогічна ситуація в хімпромі.

Є один нюанс: держпідприємства Білорусі сьогодні переважно орієнтовані на постачання своєї продукції в Росію і країни СНД. Або закуповують там основну сировину. Але в них часто використовуються західні технології. Ті ж вантажівки МАЗ або кар'єрні самоскиди БелАЗ оснащені силовими агрегатами від провідних європейських і американських корпорацій. А нафтопереробні заводи модернізують із застосуванням передових світових технологій. Тобто промислова кооперація за фактом йде в обидва боки: і з РФ, і з країнами західної демократії. Про Білорусю та її виробничий потенціал в Європі та інших розвинутих країнах, включно з Китаєм, як мінімум, непогано обізнані.

Читайте також: Лукашенко объявили персоной нон грата в ЕС

У наших сусідів є неприкритий інтерес до IT і телекому, який проявився у створенні Парку високих технологій. Тут розвинена транспортна інфраструктура і непоганий транзитний потенціал (хіба що не вистачає морських портів). У рейтингу Doing Business, на який орієнтуються багато потенційних світових інвесторів, Білорусь кілька років поспіль знаходиться у топ-50. У минулому році білоруси втратили 12 позицій, опустившись на 49 місце серед 190 країн. Але все одно залишилися попереду України з нашими «стрімкими» реформами і дерегуляцією, що йдуть з 2015 року. При цьому основні проблемні точки конкурентоспроможності білоруської економіки — Отримання кредитів (104 місце) і Оподаткування (99-е). Тобто за бажання влади, позиції країни в Doing Business можна поліпшити мало не одним розчерком пера.

Але ж у економіки республіки багато років є один, так би мовити, ключовий «орендар» — Росія! Можливо, закінчується відведений йому час, і пора запускати нових «орендарів»? І навіть оголосити велику відкриту приватизацію? Завдяки збереженню і розвитку технологій, хорошій інфраструктурі, більш компактним площами і працьовитому населенню, в разі зміни влади Білорусь може зацікавити широке коло інвесторів. Але при цьому стати серйозним конкурентом України в боротьбі за статус «Європейського Китаю».

Головне, щоб нинішній «Орендар», використовуючи свій «фірмовий рецепт», раптом не приватизував або не відрейдерив державні білоруські проммайданчики, здатні виробляти якісний продукт практично для будь-яких ринків. В такому випадку в України виникнуть зовсім інші запитання: наприклад, посилення обороноздатності країни ще й з півночі. А необхідність конкурувати за інвестора піде на другий план.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube