Заради збереження своєї влади диктатори й автократи ладні на все. І тут їх підстерігає велика проблема. Боротьба із власним народом коштує грошей, і завжди дуже великих

За буремних часів гроші ховають. У різний спосіб. Хтось біжить до банку та знімає свої кревні, а потім переводить їх у тверду валюту. Хтось переводить бізнес до інших країн, хтось у зв’язку із браком коштів перестає платити зарплату та звільняє працівників. Населення відповідає комунальними боргами, оскільки береже гроші на харчування та на дітей. Загалом усі відчувають дефіцит, у нашому випадку – фінансових ресурсів.

Для диктатора це загрожує тим, що може настати мить, коли немає чим платити вірним псам у балаклавах, "тітушкам" і штатним пропагандистам. Зокрема й іноземним. Якщо не має диктатор золотого запасу, то хлопці розбігаються.

Найжахливіше в такому становищі те, що позичити хоч якісь кошти практично нема в кого. Захід не дасть, Китай – "відморозився" й чекає, чим уся ця історія скінчиться. Залишається один можливий кредитор – Росія.

Не через гарне життя поїхав до Володимира Путіна приклонятися Олександр Лукашенко. Не просто грошей просити, тим паче розумів, що в достатній кількості їх не нададуть, а просто вимолювати підтримку на порятунок.

Зі свого боку Путін допомогти хоче, але не від душі, а із власним інтересом. Полягає він у тому, щоб покласти край так званій незалежності Білорусі, цьому, на його думку, історичному непорозумінню, і створити таку омріяну союзну державу.

Звісно, грошей дати доведеться, тим паче, що ризику жодного. На відміну від кредиту Януковичнві, ті нещасні $1,5 млрд обіцяних залишаться практично в Москві, оскільки винна Білорусь Росії набагато більше.

Мить начебто слушна. Примхливий Лукашенко серйозно ослаб і з нього час буквально мички микати. От би його під білі рученьки й до союзу привести. Та, як виявилося, не судилося.

Читайте також: Із Лукашенком, як із Януковичем: за що насправді платить Путін

По-перше, стався інцидент із Навальним. До того ж ситуація для Путіна й Ко погіршується день у день. Можна скільки завгодно на федеральних каналах огризатися та стверджувати, що доказів отруєння немає, але для західних урядів вони є. І хамські відповіді президентові Еммануелю Макронові лише погіршують становище.

Із газогоном "Північний потік – 2" практично вирішено. Його не добудовуватимуть. Для Путіна це символічний і дуже відчутний удар. Однак його можна переморгати й заговорити тим, що не дуже хотілося, і німцям тільки гірше буде. Чекає на уряд Меркель сила-силенна позовів на мільярди чи то євро, чи то доларів. Просто сльози виступають від такої турботи про канцлерку.

Набагато гіршим є те, що Навальний почав одужувати, розмовляти та згадувати. Його хочуть запросити виступити в Бундестазі та Європарламенті. Неважко уявити, що він скаже й до чого закличе. І це почують.

Навальний знає, як і в яке місце можна болючіше вдарити із Заходу російський режим. І якщо за його порадою ухвалять та реалізують відповідні санкції, то в Москві дуже багатьом доведеться викликати швидку допомогу. У прямому та переносному сенсі.

По-друге. Нам видається навіть важливішим чинник повсталого білоруського народу. Як і у випадку з Україною, у Кремлі не хочуть зрозуміти та прийняти те, що на очах відбувається самоідентифікація народу, який сповнений рішучості повалити ненависного диктатора.

Багато пишуть, що білоруси ментально найбільш прозахідний народ із колишнього СРСР. У цю легенду, з огляду на все, вірив і товариш Сталін.

Наприкінці 1939 року Москва розв’язала Фінську війну, і для її дипломатичного прикриття було терміново створено так звану Фінляндську Демократичну Республіку (ФДР). Навіть не маріонеткову, а бутафорську. Передбачалося, що її армія і веде війну з Фінляндією, а СРСР узагалі ні до чого й тільки симпатизує "повсталим фінським робітникам, селянам і солдатам". Загалом "настамнєт" у сталінському виконанні.

Республіці належить мати армію з повсталих фінських солдатів. Таких у захоплених хуторах і містечках до лінії Маннергейма не знайшлося, оскільки все фінське населення організовано з них пішло, не бажаючи жити під окупантами.

І тут наштовхнулися на наслідки терору й репресій. Ще з початку 1930-х рр. бути фіном у СРСР стало вкрай небезпечно для життя, для свободи в найкращому разі. Людей заарештовували лише за попереднім записом у паспорті. Втім, як і  латишів, естонців, поляків і навіть болгар. Водночас три хвилі репресій і депортацій відбулося щодо інгерманландців – фіно-угорського етносу, що тоді здебільшого мешкав у Ленінградській області.

Читайте також: Портников назвав головну проблему білоруської опозиції

Зазначимо, що в царській армії були 9-й піхотний Інгерманландський Імператора Петра Великого полк і 10-й гусарський Інгерманландський полк. Обидва належали до елітних частин.

Й ось для армії ФДР по всьому СРСР почали шукати фінів та інгерманландців, але таких знайшлося лише кілька десятків осіб. Вихід товариш Сталін знайшов дуже простий. Для бутафорської армії фінами призначили білорусів. Гадав, що вони більше схожі на фінів, ніж росіяни.

Зазначимо, що передпілля лінії Маннергейма фіни дуже ретельно замінували за кілька років до війни. Окрім того, що найкраща у світі розвідка нічого про це не знала, та ще й, розпочинаючи війну, не подбали про достатню кількість саперів. Не довго думаючи, посилали радянських солдатів у наступ мінними полями. Підривалися й гинули, до речі, і на своїх. Низові радянські командири не мали карт навіть власних мінних полів.

Ось тоді й народився вислів – на фінські міни йдуть мінські фіни. Сумнівна честь для білорусів за сталінською вказівкою називатися іншим народом. І сьогодні учасники протесту не погодяться бути просто західними росіянами з волі московського правителя.

Схоже, що у Кремлі зрозуміли всю небезпеку й хиткість становища Лукашенкового та власного. І вирішили поки що не дражнити білоруський народ і Захід так званою інтеграцією. Її передбачають зробити повзучою.

Грошей у Лукашенка не побільшає, і йому віддавати борги доведеться своїми активами. Приміром, державними підприємствами. Саме так слід розуміти зауваження Путіна, що на зустрічі в Сочі обговорюватимуть більшу взаємодію білоруських і російських підприємств, передусім в оборонному комплексі.

Якщо перекласти це звичайною мовою, то від Лукашенка їх першими вимагатимуть здати Росії. Потім або паралельно за прикладом Вірменії намагатимуться захопити залізницю й інші активи. І вийде, що в Білорусі нічого свого немає, все належить російським або державним структурами на кшталт "Газпрому", або олігархам із Путінового оточення.

Лукашенко продає батьківщину заради збереження своєї влади. До того ж – задешево.

Якщо народ Білорусі хоче зберегти свою державу, то час переходити до активніших дій, а не тільки ходити вулицями Мінська й інших міст із гаслами та вигуками.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube