Цього тижня навколо "Книгарні Є" вибухнув скандал. Книгарня на своїй сторінці в фейсбуці оприлюднила допис, який можна було трактувати двозначно, і чимало людей із двох версій інтерпретацій одразу вибрали найгіршу. Мовляв, тепер "Книгарня Є" продаватиме російські книжки, як це робить решта книгарень. Що тут почалося: образи, ненависть, заклик до бойкоту та звинувачування в усьому на світі. Пізніше "Книгарня Є" уточнила свою позицію і запевнила, що кількість російських книжок – принаймні наразі – на полицях не збільшиться

Які висновки можна зробити із цього скандалу? Почнімо із книгарні, бо саме її допис став приводом для цілої зливи коментарів, новин і заяв. Очевидно, що мережі книгарень варто зробити кадрові висновки й подумати, чи SMM-фахівець, який писав заяву, а пізніше (часто невдало) коментував її від імені мережі, а також директор із розвитку, чиї заяви ледь не спровокували бойкот книгарні частиною покупців (і кінець розвитку), мають і надалі займати свої посади. У час фейків і маніпуляцій не варто формулювати свою позицію – особливо в такому делікатному питанні як сфера співпраці/бізнесу з російським культурним/видавничим продуктом – двозначно. Сподіваюся, що в цій мережі є люди, які усвідомлюють свою помилку та зроблять відповідні висновки.

Читайте також: Скандал довкола "Книгарні Є": до чого тут держава та що може зробити кожен із нас

А тепер – про тих, що нападали на книгарню. Точніше не так про них, бо немає сенсу говорити про людей, які знецінюють чужу працю в коментарях, а про саму ситуацію зі книжковим ринком. Річ у тім, що коронакриза болюче вдарила по всій культурній сфері, але є галузі, що потерпають найбільше. Наприклад, власники книгарень чи кінотеатрів, які змушені орендувати приміщення на комерційних основах, сплачувати зарплатню й податки в час, коли доходи скоротилися катастрофічно. Наприклад, держава шукає способи підтримати видавців і письменників (зокрема через УКФ і гранти інституційної підтримки, а також через Інститут книжки й закупівлю книжок для бібліотек). Але книгарні – як фірми, комерційні заклади – залишилися за бортом, наодинці зі своїми проблемами.

І висновок, який ми маємо зробити з "скандального" допису мережі "Є", простий: слід знайти можливість підтримати українські книгарні. Не тільки цю мережу, а всі, особливо маленькі, які працюють у малих населених пунктах, де інших книгарень в радіусі 50 кілометрів просто немає. Як на мене, це має бути пряма підтримка з боку держави (через Мінкульт), а також законодавчі ініціативи, що спонукатимуть органи місцевого самоврядування надавати комунальні приміщення в пільгову оренду саме книгарням. І це потрібно зробити ще цього року, діяти негайно, бо книгарні вже не просто ледь животіють, а починають закриватися!

Якщо ж ідеться про "Книгарню Є", то вона посідає особливе місце в розвитку української культури останніх десятиліть. Адже саме вона стала піонеркою просування українськомовного книжкового продукту, робила й робить це якісно та з розмахом. Фактично саме "Книгарня Є" впродовж довгих років робила те, що мала, але не робила держава. Тому я вважаю, що порятунок цієї мережі – це справа не тільки її власників, а й української держави. Адже легко закрити книгарню, та чи з’явиться (й коли?) на її місці нова? Чи буде в тій новій книгарні почесне місце для української книжки?

Читайте також: Влада урізає й без того мізерне фінансування найважливіших гуманітарних програм – В'ятрович

Хочу окремо зауважити, що я не маю жодного стосунку до "Книгарні Є", не знайомий з її власниками й керівництвом, й абсолютна більшість моїх власних презентацій проходить не в цьому закладі. Але я з величезною повагою та вдячністю ставлюся до цієї мережі та її патріотичної місії, вважаю, що такі ініціативи треба підтримувати й усіляко заохочувати, сприяти розвитку, аби такі книгарні були в кожному обласному центрі й усіх великих містах країни.

Взагалі ця ситуація нагадує мені історію газети "Рада" та її видавця Євгена Чикаленка, який власним коштом, правдами й неправдами утримував це українськомовне видання. І в підсумку саме ця газета, попри те, що вона не була комерційно успішною, стала вагомим чинником в історії українського державотворення. Я проваджу до того, що критикувати й знецінювати чужу працю легко, але значно адекватнішою була б поведінка, спрямована на підтримку й популяризацію таких піонерських українських проєктів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube