Режим повного припинення вогню тримається на Донбасі вже два місяці. Звичайно, повним і всеосяжним його назвати складно, пише для "Тижня" Денис Казанський

Як відомо, у реальності постріли на фронті лунають майже щодня, а за час перемир’я Україна зазнавала втрат як пораненими, так і вбитими. І все ж таки інтенсивність бойових дій сьогодні справді низька, як ніколи. Попри відсутність прогресу в переговорах Тристоронньої контактної групи, відносне затишшя на фронтах зберігається.

Як довго триватиме ця пауза – незрозуміло. Підконтрольні Росії загарбники нині фактично шантажують Україну режимом тиші й погрожують зірвати його під різними приводами, розуміючи, наскільки важливим є питання миру для української влади й українського суспільства. Однак за тими даними, які публікують самі представники незаконних збройних формувань ОРДіЛО, перемир’я не менш потрібне й самим окупантам, які відчувають гострий кадровий голод.

Читайте також: Зеленський ніяк не збагне: Путін не збирається з ним домовлятися, натомість просто використовує – Портников

Охочих воювати в безглуздій війні за зарплату 15 тис. руб. згодом стає дедалі менше. Якщо в 2014–2015 роках до лав загарбників приходило багато ідейних "борців із фашизмом" і російських імперців, для яких питання зарплати було другорядним, то 2020‑го вже мало хто може зрозуміти, для чого потрібно ризикувати життям, якщо ОРДіЛО все одно в підсумку мають повернутися до складу України.

Питання набору до лав так званої "народної міліції останнім" часом загострилося так, що в ОРДіЛО заговорили навіть про обов’язковий призов в армію. Найманців для наповнення збройних формувань вже не вистачає. Тож заповнювати окопи гарматним м’ясом стає для росіян дедалі важче, і припинення вогню в цій ситуації для них такий самий бажаний крок, як і для української сторони.

Такий перепочинок, безумовно, вигідний Україні. Оскільки шансів звільнити Донбас найближчим часом своїми силами в української сторони все одно немає (тут потрібно бути реалістами), для керівництва країни цілком логічно було б у цій ситуації бодай знизити до нуля інтенсивність бойових дій і зберегти життя українських військових. Поки що це вдається. І для України це позитив. У конфлікті з Росією час працює на нашу країну, за умови, якщо використовувати його для зміцнення Збройних сил та обороноздатності загалом.

Читайте також: Слово "мир" в окупації може йти тільки в сукупності із "трудом" і "маєм" – Асєєв

Певну роботу в цьому напрямку справді ведуть. Наприклад, 23 серпня, напередодні Дня Незалежності, президент Володимир Зеленський передав у підрозділи Збройних сил України 132 зразки озброєння та військової техніки. Якраз тими днями в Україні проходили спільні військові навчання із країнами НАТО "Rapid Trident-2020". Також хочеться сподіватися, що припинення бойових дій позитивно вплине й на економічну ситуацію, що допоможе економіці України відновитися після кризи, пов’язаної з пандемією коронавірусу.

А ось окупантам перемир’я навряд чи дає відчутні вигоди, крім економії живої сили. Угруповання "ДНР" і "ЛНР" Росія від початку створювала для війни. І в умовах мирного часу їхнє існування стає безглуздим. Зараз Москві доводиться безрезультатно утримувати армію в кілька десятків тисяч озброєних бойовиків, а також фінансувати жебрацькі території з невизначеним статусом, які не можуть забезпечувати себе самостійно.

Водночас навіть у цій ситуації економіка ОРДіЛО й далі поступово деградує та занепадає. Невизнаний статус і сваволя озброєних бандформувань роблять повноцінний розвиток економіки непідконтрольної Україні території неможливим навіть в умовах тиші на фронтах. Неважливо – лунають постріли чи ні. Інвестори в ОРДЛО не прийдуть у кожному випадку, на захоплені заводи й шахти ніхто не встановить нового обладнання, а їхня продукція не матиме попиту. Це означає, що відплив населення з ОРДіЛО триватиме, і територія поступово вимиратиме.

Безумовно, замороження ситуації та подальше існування квазіреспублік не сприяють реінтеграції непідконтрольних територій назад до України, а навпаки – віддаляють її. Але цієї реінтеграції не було й раніше, тому тут режим припинення вогню нічого не змінив. Зате сумний приклад Донецька та Луганська, які внаслідок "русской весны" потрапили в лихоліття і скотилися до рівня найвідсталіших країн світу, напевно, вгамує багато гарячих голів в Україні та розвіє небезпечні ілюзії щодо всіляких референдумів і сепаратизму. Принаймні хочеться на це сподіватися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube