Це завжди була логіка Москви — зробити так, щоб виправдовувались ми, щоб відповідальні були ми. Показати, що це — громадянська війна, громадянський конфлікт, а раз так — дайте Росії рулити в Україні і взагалі у Східній Європі і зніміть із нас санкції. Ну але послідовність кроків щодо врегулювання на Донбасі, якщо вона буде погоджена, може бути погоджена тільки в діалозі Росії із США, ЄС і України одночасно.

Що відбувається зараз? Імітація імітацій, оскільки у нас всі хочуть «пропетляти» до американських виборів. І це, в принципі, не найгірше було б, якщо б ми це не робили так, як ми робимо. А так у нас — інформаційний шум. То Вітольд Фокін щось скаже, то Леонід Кравчук, і вся країна півдня заповнює Фейсбук і обговорює, а що вони там сказали. Це взагалі нікому не цікаво. Вони не ухвалюють ніяких рішень, вони не визначають ніяких інструкцій, вони абсолютно нікому не цікаві. Це чистий суцільний піар. Насправді ухвалення рішень можливе лише у нашому спільному діалозі зі Штатами, Євросоюзом, Росією. Ніяких інших рішень стосовно Донбасу не буде, розповів у інтерв'ю НВ Павло Клімкін.

Представники України в ТКГ мають дотримуватися позиції, яка затверджена президентом. Тому думаю те, що вони кажуть, — зрежисовано з офісу президента. Це зондування, прокачка якихось меседжів або для того, щоб впливати на наше суспільство, або навпаки, щоб сказати в переговорах з Росією — от бачите, яка реакція суспільства. Тому — все це гра, але гра дуже небезпечна. Зараз Кравчук і Фокін взагалі реально нищать будь-який імідж і будь-яку довіру до ТКГ. Кажуть одне, потім за два дні кажуть інше, а наші ЗМІ це тиражують. У офісі президента ж можуть заборонити їм це говорити, але не роблять цього. Значить це абсолютно свідома логіка. Так щоб відволікати від інших проблем — економіка, коронавірус, місцеві вибори.

Читайте також: У Кремля справи кепські, тому знову "винна" Україна

Рішення провести вибори в ОРДЛО вважаю маразмом, оскільки в Кремлі просто застрибають від щастя — це те, що їм потрібно. Бо після місцевих виборів вони будуть «прокачувати» місцеві ради, де більшість матимуть російські сили.

Чому вони змінили тактику з припиненням вогню перед американськими виборами на фоні всіх подій, що відбуваються? Це якесь айкідо — то підтягнути, то відпустити. Ми прекрасно розуміємо: Путін говоритиме з майбутньою американською адміністрацією. Від цього залежить політичний тиск, санкції та інші питання, які Штати можуть владнати.

Путін розуміє, що Трамп-2 і Байден-1 — це абсолютно різні адміністрації, і він теж чекає, а що буде далі. І не виключаю в деяких сценаріях — ймовірність майже 50% — масштабної ескалації в Україні. Бо Путіну потрібно підвищувати ставки, це цинічно звучить в цьому політичному пасьянсі, якщо все ж таки у США буде адміністрація демократів. На фоні отруєння Навального імідж російської влади в Європі перебуває у вільному падінні, і плюс до того те, що відбувається в Білорусі. Ескалація може бути військова, а може бути гібридна після місцевих виборів у якихось радах, де проросійські сили матимуть серйозні позиції. А може бути комбінація військової і гібридної. У Росії технологи, на жаль, можуть дуже добре розробляти такі речі.

Проблема — не в Донбасі і навіть не в нашій політиці. Ми, як такі, і навіть існування України заважає російському проекту, який будує Путін, і російській міфології.

У ситуації щодо Донбасу я бачу декілька сильних ходів. Змінити переговірників, змінити емоційний фон. Ось колись у Франції з’явилася Жанна Д’арк, а на сесії ООН — Грета Тумберг. Політика працює тільки з емоціями. Політика не працює раціонально. Якщо у нас є класний план і класна гра, там має бути драйв, зміст, і драйвова емоція, і вони мають зійтися.

Я вважаю, що Мінські домовленості — це рамка. Вони працюють, оскільки до них опосередковано прив’язані санкції, до них, як до кошику, накидані основні моменти, але не зрозуміло, як вони працюватимуть.

Мінські домовленості, якщо ви читаєте їх буквально, виконати неможливо. Альтернатив мінським домовленостям достатньо. Якщо ви запитаєте мене, то вони можуть бути реалізовані, причому, в досяжному майбутньому, причому за якоюсь згодою. Але знову ж таки, це може відбутися тільки в переговорах — США, Євросоюз, Росія і ми. І головне — не через нашу голову. Бо в Молдові щось відбулося через голову молдаван (Придністров'я — НВ), Лукашенко — це само собою, а тоді з’явиться спокуса ще й в Україні щось подібне зробити.

Розмови вестимуться не тільки довкола Донбасу. Є пасьянс критичних питань, як для Штатів, так і для Євросоюзу. Десь обов’язково з’явиться певна межа, на якій можна буде домовитися. От тоді все залежатиме від політиків і від емоцій, чи захоче Путін домовлятися. Або чи вважатиме він, що йому домовлятися не потрібно, і краще йти на подальше підняття ставок.

Читайте також: Путін опинився в досить складному становищі й сильно нервує

Чого боїться Путін? Прийде Джо Байден, знайде спільну мову з Китаєм, виникне логіка двополярності між англосаксонським світом і азійським світом. Двополярність — це завжди певна стабільність. Росії там немає. Тому він битиметься до останнього, щоб це була адміністрація Трампа, і щоб у нього була своя гра. Так я кажу, що нам потрібно грати свою гру. Путін намагається грати свою — у нас, в Сирії, у Африці. Це — не та гра, в яку грають Штати чи Китай, звичайно. Оскільки не ті ресурси, економічні, людські, технологічні. І в Путіна дуже серйозні рішення попереду, тому Донбас — це буде частина цих рішень. І знову ж таки — якщо ми граємо, то через нашу голову чи за нашою спиною щось не зроблять.

Повне інтерв'ю Павла Клімкіна слухайте в програмі Новий вечір Дмитра Тузова на Радіо НВ:

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube