Схоже, що чорні лебеді сідають на кремлівські стіни не поодинці, а зграями. У деяких випадках за покликом або із санкції мешканців московських високих кабінетів і коридорів влади

Справді, було зрозуміло, що Лукашенкові фокуси із приписками й фальсифікаціями на виборах просто так не пройдуть. Про це попереджали як у Білорусі, так і в Росії.

І що ж? Подумали, що Білорусь – не Україна чи Вірменія, і Ригорович якось впорається. У разі чого допоможемо, чим зможемо. Зокрема й погрозою інтервенції. Та й "зелені чоловічки" припасені. Якщо при цьому Лукашенка неабияк потріпають, то це тільки на краще, поступливішим буде.

Помилилися, як завжди, вже в першому знаку розрахунків, до другого й тим паче до третього справа не дійшла. Кваліфікація не та чи взагалі мешканці вищих ешелонів російської влади вважають, що світ повинен під них підлаштовуватися.

Загалом білоруський розмах протестів виявився настільки неприємним сюрпризом, що ввів Кремль у ступор, з якого він не виходить до цього часу.

Це тільки здається, що в такому стані людина не здатна ухвалювати рішення. Здатна, тільки практично завжди неадекватні. Додатковим обтяжувальним став чинник часу. Проблеми накочуються сніговою грудкою, а рішення щодо них термінові, вкрай складні й болючі.

Білоруська ситуація все більше приходить у стан цугцвангу. Що не зробиш – усе погано. Підтримувати Лукашенка зовсім не в масть, активно втрутитися – Пекін не дозволяє, перекинутися до опозиції – все в повному й до того ж синьому тумані. Щоб Координаційна рада зараз не обіцяла, якою буде політика нового президента, ніхто не скаже. І тут економічна прив'язка Білорусі до Росії зовсім не означає іншої, зокрема прозахідної або нейтральної, політики. Нехай не відразу, але поступово, і це ще небезпечніше в майбутньому. До речі, не такому й далекому.

Читайте також: Втечі у стилі Януковича не буде: на чиєму боці білоруське військо

Якби Білорусь була тільки однією проблемою Путіна, то якось би впоралися. Однак події в Хабаровську нехай і пішли на другий план в інформаційному просторі, але від цього не втратили своєї важливості й потенційного впливу.

Слабким місцем білоруських протестувальників залишається відсутність єдиного координаційного центру, який би міг заявити про свої претензії на владу абсолютно законним способом. До жаху Москви це може виявитися тимчасовою слабкістю і такий центр в поєднанні зі страйкомами завдасть смертельного удару по білоруському режимові.

Ситуація потроху виправляється. На Мінському тракторному заводі робітник-терміст Сергій Дилевський за лічені дні став справжнім лідером страйкому й увійшов до Координаційної ради опозиції (КР). Страйкоми різних підприємств організовують взаємодію, обмін досвідом і координацію дій. Зі свого боку КР забезпечує їх юридичною підтримкою, щоб не давати владі приводу для репресії та локаутів.

Й ось до жаху російської влади білоруська хвиля докотилася до Хабаровська. Даремно в Білокам'яній очікували, що там протести підуть на спад. Стався, за Геґелем і Марксом, перехід кількості в якість. Упертість влади призвела до розуміння, що одними маршами та кричалками нічого не доб'єшся. Ось і задумалися на Далекому Сході Росії наслідувати приклад своїх класових братів у Білорусі й утворити страйкоми для висунення вимог. У разі неприйняття, що цілком передбачувано, оголосити страйк. Не причепишся, бо легально.

Протестний рух у Росії повільно, але розширюється. Часто зовнішньо з екологічних причин. У Башкирії люди виступили на захист шихану (одиночна гора – авт.) Куштау, вважаючи гору частиною єдиного стародавнього гірського масиву, в який також входять пам'ятники природи регіонального значення – шихани Торатау та Юрактау. Куштау є популярним місцем відпочинку жителів Стерлітамака. Заповзятливі бізнесмени хочуть використовувати гору для виробництва соди, що просто винищить її.

Як завжди, з'явилися тітушки, які вступили в бійку з активістами, поліція не діяла й почала справи про адміністративні правопорушення. Люди не відступили, їх ставало все більше, біля підніжжя гори зібралося близько 10 тис. осіб, справа йшла до серйозних зіткнень, і влада поступилася. Шихан Куштау буде оголошено природним пам'ятником. Начебто до політики це не має прямого стосунку, але в Росії кожен протест – політичний. Будь-який відступ влади додає впевненості в тому, що її можна примусити йти на поступки. Річ у масовості, єдності та організації.

Мабуть, поєднання цих чинників – білоруського, хабаровського, башкирського – і викликало таку неадекватну реакцію Кремля у вигляді отруєння Олексія Навального.

Наближається день місцевих виборів у ряді російських регіонів, а все вказує на те, що про рейтинг партії "Єдина Росія" годі й казати із причини відсутності такого. До того ж у Навального, на відміну від інших так званих опозиціонерів, є реальні обласні та міські структури, які користуються підтримкою. Він довів, що є лідером, а таких російська влада дуже боїться. Ось і пішла команда на усунення.

Читайте також: Новий ультиматум: що вимагає Кремль в обмін на тишу на Донбасі

Зараз у Росії багато міркують про те, звідки такий наказ надійшов. Навіть говорять про ефект виконавця, що не так зрозуміли начальство тощо... Нічого цього немає й бути не може за визначенням диктатури. Правильно зауважив журналіст Сергій Пархоменко у своїй передачі "Суть подій" в ефірі радіостанції "Эхо Москвы", що Навальний – це номенклатура, згадаємо це поняття з радянських часів, Путіна й нікого більше. Тільки він міг віддати такий наказ – чіткий і недвозначний, який не допускає подвійних, потрійних та інших тлумачень.

Всі це зрозуміли. І гасло "Вова, випий чай, Хабаровськ пригощає!" (імовірно, Навального отруїли чаєм в аеропорту Томська – авт.) показує, що нікого влада й федеральні канали не обдурили. Учасники мітингу й маршу в Хабаровську впевнені в отруєнні та хто за ним стоїть.

І тут знову проблема вийшла. Чи то з дозою не розрахували через відсутність належних професіоналів, чи то не погодили, але Навальний залишився живим, хоч і в комі. Довелося на ходу винаходити і якось пояснювати, поставивши начальника держави російської в незручне становище.

Друга проблема, для Путіна ще важливіша – міжнародний резонанс. Низка німецьких газет буквально online розповідала про епопею із транспортуванням Навального в Німеччину. Дзвонили Меркель, Макрон і лідери ЄС. Який вигляд мав Путін, коли весь світ впевнений в отруєнні, а він бекав про те, що Навальний просто захворів і не хотів його відпускати під ідіотськими приводами до Німеччини на лікування. І навіть статус отруєного в Німеччині – гостя канцлерки – підкреслює дуже серйозний прокол виконавців. У кожному разі ставлення у світі до Росії Путіна відповідне.

Нервозність у Москві відбивається, зокрема,й на Донбасі. У Кремлі чудово розуміють, що якщо не доб'ються від Києва в найкоротші терміни фактичної здачі, то доведеться йти з Донецька й Луганська спіймавши облизня. Зараз потрібна гучна перемога, тому й висувають ультиматуми. Скутість Кремля, зокрема зовнішньополітична, очевидна. Йому нічого не залишається, як посиленням тиску хоч чогось домогтися від Києва.

Проблема виростає в Молдові, там наближаються президентські вибори з неясним для ставленика Кремля нинішнім президентом Ігорем Додоном результатом. Країна сильно постраждала від посухи та просить у Москви кредит. Дати можна, але чи допоможе. Дуже велике питання.

Загалом Путін опинився в досить складному становищі й сильно нервує. Можна очікувати від нього неадекватних дій, зокрема й на Донбасі. Чи розуміє це українське керівництво? Ось у чому питання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube