Досягнуте в Москві тимчасове перемир'я між Вірменією й Азербайджаном не протрималося навіть години. Азербайджанська армія продовжила наступ у Карабасі, а вірменська здійснила черговий ракетний обстріл Гянджі. Азербайджанська сторона своєю чергою відновила обстріл Степанакерта із РСЗВ. Вірменія стверджує, що територію Азербайджану обстрілюють винятково із території Нагірного Карабаху. Однак малоймовірно, що вірменське командування ризикнуло перемістити ракетну установку з балістичною ракетою "Скад" (Р-17), із якої останнього разу обстріляли Гянджу, на карабаську територію, де її могли знищити азербайджанські безпілотники

Про це у своєму блозі на "Дні" пише Борис Соколов, повідомляє UAINFO.org.

Очевидно, що не тільки до миру, але й до перемир'я в цьому конфлікті ще дуже далеко. Азербайджан не збирається зупиняти успішний наступ, а Вірменія поки що нічого не може цьому наступові протиставити. Як видається, Ільгам Алієв погодиться на перемир'я тільки в тому разі, якщо вірменські війська виведуть із усіх азербайджанських районів навколо території власне Нагірно-Карабаської автономії. Але тоді їх доведеться виводити й із автономії, інакше вони опиняться у фактичному оточенні. Насправді це означатиме визнання Єреваном своєї поразки, але до такого визнання Нікол Пашинян ще не готовий. Однак із військової позиції, як здається, Вірменія виграти або навіть звести бойові дії внічию вже не може.

Читайте також: Портников: Й Азербайджан, і Вірменія приречені на поразку – навіть у разі перемоги в Карабасі

Вся надія Єревана зараз – на зовнішнє втручання в конфлікт. Росія, США та Франція, три співголови Мінської групи щодо Нагірного Карабаху, досі дають зрозуміти, що посилати свої війська в зону конфлікту в будь-якій ролі не збираються. У США зараз вибори на носі. І якщо на них переможе Трамп, війська в Карабах він точно не посилатиме. А якщо переможе Байден, то до його вступу на посаду президента війна в Карабаху майже вочевидь закінчиться. У Франції ж відсутні логістичні можливості для самостійної відправки хоч якогось значного військового контингенту в Карабах, та й президент Макрон відверто не збирається цього робити. Росія ж зараз зв'язана кризами в Білорусії та в Сирії. В останньому випадку Путінові доводиться тісно взаємодіяти з Ердоганом, і в разі відкритого російського військового втручання на боці Вірменії Туреччина без великих труднощів зможе зробити перебування російського військового контингенту в Сирії неможливим. Російських миротворців у Карабах без згоди Азербайджану вводити не можна, і Путін через свого прессекретаря дав зрозуміти, що не робитиме цього.

Якщо ж Москва спробує вести в Карабасі проксі-війну, посилаючи туди найманців-вагнерівців, то Туреччина цілком зможе зробити те ж саме, відправивши під виглядом добровольців у зону конфлікту регулярні війська. Крім того, відправляти вагнерівців у Карабах без прикриття з повітря було б ризиковано, а пояснити, яким чином у розпорядженні приватної військової компанії виявилися найсучасніші засоби ППО й літаки, було б досить важко. І до того ж це дало б Туреччині привід використовувати в Карабасі свою авіацію. До речі, досі жодних переконливих доказів, що на боці Азербайджану борються сирійські найманці або турецькі військовослужбовці, представлено не було.

Не варто забувати і про труднощі постачання російського контингенту у Вірменії та Карабаху. Адже Грузія та Іран навряд чи пропускатимуть для нього військові вантажі, а возити все повітряним шляхом буде занадто накладно. Треба також розуміти, що Володимирові Путіну більш-менш однаково, у чиїх руках у результаті опиниться Нагірний Карабах. А якщо в результаті поразки Вірменії у війні Пашинян буде повалений або сам добровільно піде у відставку, Володимир Володимирович цьому щиро порадіє. Навіть без Нагірного Карабаху Вірменія нікуди зі сфери російського впливу не дінеться, навіть якщо нинішній прем'єр-міністр зуміє втриматися при владі. Адже інших союзників проти Азербайджану й Туреччини, крім Росії, Вірменія все одно не має.

Читайте також: Війна за Карабах є безпрограшною для Росії: головним переможеним ризикує стати Захід

На фронті ж ситуація для вірмен складається все безнадійніше. Північне угруповання азербайджанських військ досягло своєї головної мети, перерізавши основну дорогу з Вірменії в Карабах. Центральне угруповання азербайджанських військ продовжує сковувати вірменські війська (на цій ділянці фронту вірменські укріплення особливо сильні). Головний же удар продовжує завдавати південне угруповання азербайджанської армії. Тут місцевість рівнинніша, вірменські укріплення не настільки сильні й легше використовувати бронетехніку. Оскільки полонених з обох боків останніми днями не демонструють, можна зробити висновок, що контактні бої, як і раніше, є великою рідкістю. Останнім на сьогодні важливим успіхом Азербайджану стало захоплення селища Гадрут, щр, як можна зрозуміти, є ключовим пунктом у системі оборони на півдні Карабаху. Із його падінням головна смуга оборони там виявилася прорваною, й азербайджанська армія має всі шанси найближчим часом вийти на оперативний простір і після цього розвивати наступ або на Шушу та Степанакерт, або на Лачин, щоб перерізати останню дорогу, яка пов'язує Нагірний Карабах із Вірменією.

Про жодні серйозні контрнаступальні дії з боку вірмен досі не чутно. Тут можуть бути два пояснення. Або зараз у глибокій таємниці, як колись Пілсудський на рубежі річки Вепш, вірменське командування зосереджує ударне угруповання, щоби завдати противникові несподіваного нищівного удару й показати світові "диво на Араксі". Або всі резерви боєздатних військ і бойової техніки у Вірменії вже вичерпані, і проводити контрнаступ просто нічим. На жаль, друга версія здається ближчою до дійсності. Про це свідчить, зокрема, ухвалення невизнаною "Нагірно-Карабаською Республікою" закону, що дозволяє участь в обороні Карабаху ополченців, зокрема з інших країн. Звідси можна зробити висновок, що всі навчені резервісти вже задіяні на фронті. Але потоку добровольців, які прямують до Вірменії, щоб воювати в Карабасі, поки що не бачимо. Ймовірно найближчими кілька днів визначиться, чи зуміє вірменське командування створити нову лінію оборони за Гадрутом, чи війну практично можна буде вважати закінченою. Звичайно, Єреван може піти ва-банк, зруйнувавши за допомогою ракет трубопроводи, ГЕС і нафтогазові родовища в Азербайджані, що призведе до регіональної екологічної катастрофи. Але такий апокаліптичний сценарій видається неймовірним, оскільки тоді з боку Азербайджану буде здійснено не менш руйнівний удар у відповідь, а від Вірменії відвернеться світова громадська думка.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube