Протягом останніх років в Україні часто лунають думки про потребу реформування бібліотек, про важливість наповнення їхніх фондів, про перетворення книгозбірень у хаби та громадські центри, про роль у цьому процесі центральної влади й відповідальність нових ОТГ. Усі ці слушні ідеї я підтримую, але хотів би додати ще один надзвичайно важливий нюанс: як на мене, одною з основ реформування цієї галузі має бути бажання створити бібліотеку без бібліотекарів

Про це у своєму блозі на "Дні" пише Андрій Любка, повідомляє UAINFO.org.

Припускаю, що після останнього речення окремі читачі здивовано звели брови, а деякі бібліотекарі взагалі покрутили пальцем біля скроні. Але я справді виступаю за бібліотеку без бібліотекарів, а точніше кажучи – за книгозбірню без бар’єрів, тобто пропоную забрати в українських бібліотекарів функцію бар’єра між читачем і книжкою.

Читайте також: Кременець: світ, де правлять бібліотекарі

Ця практика давно й успішно функціонує на Заході. Наприклад, коли я вчився у Варшавському університеті, то в бібліотеку вишу входив, просто "біпнувши" карткою на вході. Доступ до повного каталогу книгозбірні можна було отримати із власного комп’ютера або ж скористатися комп’ютерами в холі бібліотеки. Знайшовши в онлайн-каталозі книжку, я сам ішов на відповідний поверх і в потрібному секторі шукав шафу й полицю, де на мене чекала книжка. Або ж без жодних каталогів ішов у сектор, де були книжки про Балкани, і довгі години гортав їх одна за одною. Таким чином вдавалося знайти щось цікаве, якусь таку книжку, якої не було у програмі мого курсу чи у списку рекомендованої літератури.

Приблизно так само працювала книгозбірня на шведському острові Ґотланд. Я не був у неї записаний, але міг просто й без жодних питань пройти всередину. На вході стояли "рамки", схожі на ті, які є в супермаркетах, а кожна книжка чи диск мали електронне маркування, тож винести їх нелегально було неможливо. Я заходив у цю бібліотеку, гуляв поверхами, розглядав книжки, сідав за комп’ютер і вмикав фільм, мав змогу прослухати колекцію платівок і навіть випити безкоштовної кави на обладнаній для відвідувачів кухні (там можна розігріти принесений із собою обід). У тій книгозбірні були навіть величезні пуфи, на яких можна було вмоститися із книжкою і подрімати. Зайве казати, що в цій бібліотеці завжди було багато відвідувачів, а за весь час я не мав потреби спілкуватися з жодним бібліотекаром.

Хоча, безсумнівно, бібліотекарі там є, і в разі потреби вони допоможуть користувачеві знайти книжку, зареєструватися, роздрукувати потрібний документ із електронного архіву чи зробити копію; вони також розкладають книжки на свої місця після того, як користувачі приносять їх і складають у спеціальний бокс. Крім того, бібліотекар працює у сховищі й може видати рідкісну чи стару книжку, якої немає в загальному залі.

Читайте також: Чому варто трансформувати публічні бібліотеки, й у що саме

Така реформа потрібна не для того, аби спростити й полегшити роботу бібліотекарів чи, не приведи Господи, зменшити їхню кількість. Ця реформа потрібна читачам – щоб надати їм відчуття свободи в безмежному та прекрасному книгосховищі. Щоб можна було гуляти між рядами шаф і брати до рук якусь випадкову книжку.

Наразі наші бібліотеки функціонують так, що ти приходиш і звертаєшся до бібліотекарки за стійкою, називаєш потрібну книжку й отримуєш її. Але що робити, якщо ти не знаєш потрібної книжки, не знаєш автора й назви, ти прийшов, бо просто маєш такий настрій – шукати "сам не знаю що"? Так ми шукаємо книжки у книгарнях – просто ковзаючи поглядом по палітурках, читаючи анотації та біографії авторів, розглядаючи новинки й переклади з екзотичних мов. Ти навіть не знаєш, чи хочеш сьогодні почитати вірші чи роман, нон-фікшн чи забуту книжку улюбленого автора з дитинства, мемуари чи оповідання модного нобеліста?

У бібліотеці людина має почуватися, як у себе вдома, як у власній домашній книгозбірні, де можна спокійно й довго розглядати всі полиці й корінці, вибирати та ставити назад, вагатися і спокушатися. Адже саме такі, несподівані, випадкові книжки – найцікавіші. Кожен похід у бібліотеку може стати лотереєю, бо ти не знаєш, яку саме книжку сьогодні принесеш додому. Тільки так книжка може стати для нас пригодою. Пригодою, яка не конче змінить життя, але принаймні може змінити сьогоднішній настрій.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube