Палаючий паспорт громадянина Росії біля будівлі російського генерального консульства в Одесі під час акції вшанування пам’яті жителів Маріуполя, убитих у результаті обстрілу російських гібридних сил. Одеса, 25 січня 2015 року

Загальнонаціональний дискурс про реінтеграцію окупованої частини Донбасу все частіше ставить перед владою та суспільством більше запитань, ніж відповідей

про це для "Радіо Свобода" пише Станіслав Асєєв, повідомляє UAINFO.org.

Російськи паспорти – найбільша загроза в окупації

Наприкінці 2020 року вже очевидно, що не тільки немає жодних зрушень у ключових політичних питаннях у перемовинах із Росією, але й вибори на окупованій території – навіть за українським законодавством – вже не є панацеєю та відповіддю в російсько-українській війні. Адже поряд із цим стоять питання перехідного законодавства, часткової чи загальної амністії, виведення окупаційних військ і розмінування, повернення українського інформаційного простору та проблема, яка щодня тільки набирає обертів – російські паспорти.

Навіть за оптимістичними для нашої держави підрахунками, на окупованій частині Донбасу російське громадянство отримали вже понад 200 тисяч осіб. Стовідсоткова паспортизація стосується всього так званого "державного" сектору: тобто всі квазідержавні установи – від членів окупаційних "корпусів" до працівників шкіл і лікарень – уже отримали російське громадянство. Додамо сюди ще тих громадян України, які свідомо підтримують Росію у цьому конфлікті та мріють стати її частиною офіційно (тобто приєднатисґ до РФ), і цифра нових громадян Росії із паралельним українським громадянством буде повільно наближатися до 300 тисяч людей.

Читайте також: Шоку не уникнути, готуватися слід уже сьогодні – Портников про міжнародне розслідування воєнних злочинів в Україні

Чи є це загрозою національній безпеці? – Безперечно, й однією з головних сьогодні. Якоюсь мірою російські паспорти цих людей у перспективі – небезпечніші, ніж самі бойовики так званих "корпусів". Й ось чому.

За кого проголосує вчорашній бойовик?

Перша причина – військова. Вже зараз в ОРДЛО відбувається чітка фіксація молодих людей призивного віку на наступний, 2021 рік, із-поміж тих, які отримали російське громадянство. Власне, РФ тепер має абсолютне право вимагати від них проходження служби в лавах уже офіційної російської армії. Щобільше – у разі нового загострення на Сході Росія може використовувати аргумент "убивства громадян РФ" для офіційного введення свого військового контингенту на Донбас – з одного боку, і підігрівати протилежний інформаційний наратив про "геноцид своїх громадян Україною" – з іншого.

Друга причина – політична. Вона реальнаша й загрозливіша. За кого в перспективі могли би проголосувати 300 тисяч громадян Росії на українському Донбасі, які чи то проходили службу в лавах незаконних формувань загарбників, чи то свідомо зробили вибір на користь Росії як "своєї держави"?

Питання риторичне, але зовсім не риторична відповідь, адже вона напряму впливатиме на зовнішній курс країни. Й удавати, що в цьому випадку мова йде просто про конституційне право обирати чи бути обраними – забезпечувати собі нові проблеми на десятиліття вперед. Адже такі "виборці" лише номінально належатимуть до електорального кола, тоді як насправді будуть важелем впливу на політичне життя України з боку РФ.

Негромадяни – як досвід ЄС

Яким є вихід у цій ситуації? Очевидно, що сподівання міністра ​з питань тимчасово окупованих територій Олексія Резнікова й української делегації в Мінську, що Путін змінить своє рішення й позбавить громадянства РФ сотні тисяч мешканців ОРДЛО – марні. Це був би великий ляпас усій максимі "русские своих не бросают", який уже не вдалося би заглушити поясненнями Соловйова та Кисельова, що все гаразд і за планом. Отже, поки ще суто теоретичне повернення окупованих територій ставить перед Україною питання у декілька сот тисяч громадян РФ.

Читайте також: Слово "мир" в окупації може йти тільки в сукупності із "трудом" і "маєм" – Асєєв

Відповіддю на це питання міг би стати інститут негромадянства, який існує, до прикладу, в Естонії та Латвії. Іншими словами, громадянинові України, який має ще й громадянство РФ, у короткий термін пропонують відмовитись від останнього. Якщо людина відмовляється та свідомо робить вибір на користь Росії (бо тут уже не буде аргументу "примусили"), її позбавляють громадянства Української держави.

Але далі їй пропонують два варіанти: або перебувати на території України в статусі іноземного (у цьому разі – російського) громадянина, або отримати паспорт негромадянина України, який – за досвідом балтійських країн – дає ті ж самі права, що й громадянинові, окрім права обирати та бути обраним на державні посади.

Цілком логічно, що людина, яка свідомо вважає себе частиною "русского мира", а Росію – своєю державою, не може й не має впливати на політичне життя України, яка ще недавно воювала з РФ (якщо мислити майбутнім часом реінтеграції). З іншого боку, ця ж сама людина може спокійно брати участь в економічному житті країни, сплачувати податки та розраховувати на соціальні й економічні виплати від держави, які їй гарантуватиме паспорт негромадянина.

Із суто юридичної позиції, для введення інституту негромадянства потрібно було б ухвалювати не тільки відповідний закон, але й змінювати Конституцію, що, безперечно, довгий і важкий у політичному сенсі процес. Але й масштаб питання російського громадянства серед громадян України зростає щодня. І якщо ми реально розглядаємо стратегію повернення окупованих територій, то питання громадянства РФ – одне з найперших, яке потрібно почати вирішувати вже сьогодні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube