Ми з Ольгою Юрчишин цього року маємо дуже непередбачувані та несинхронізовані графіки. Тому кудись далеко й де тепло не ризикнули. Зате провели чудових кілька днів у Полтаві й околицях із нашими трьома спиногризами

Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Ярослав Юрчишин, повідомляє UAINFO.org.

Аби не спойлерити – на світлині просто центральна ялинка. Все решта треба бачити на власні очі

Із відкриттів:

• Чудовий Корпусний парк, досконало круглий, прямо як у найкращих містах Європи.

Читайте також: "Кочубеївщина": чому нашим політикам варто навідатися в Борщагівку

• Соборний Майдан, місце, де точилися найзапекліші бої за Полтаву в 1709 році. Де по праву стоїть пам'ятник Івану Мазепі, поруч із ним Біла альтанка, яку збудувала російська імперія до 200-ліття перемоги над Мазепою, реконструйований Успенський собор і Подільський форт полтавських укріплень, пам'ятник полтавським галушкам (бо є чому – не геть здорова, але божественна їжа). Це те що ми встигли побачити-відвідати, навколо ще купа пам'яток, але мандрівки з дітьми – то ще той спринт.

• Краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Це просто треба бачити – від палеоліту до Небесної сотні та війни на Сході в будинку, побудованому митцевим батьком.

• Музей історії Полтавської битви – виділіть на нього день, але краще в теплу пору року. Ну й будьте готові до засилля Московського патріархату. Воно не напружує, якщо розуміти, що це.

• Загалом резолюція – на Полтаву треба виділити кілька днів, сходити її вздовж і впоперек, бо пам'яток і музеїв тут на три європейських міста такого ж розміру.

Читайте також: Просто під муром Дубенського замку хочуть звести житлову висотку – нардепка

Окремої розвідки варта Диканька із садибою Кочубея (місцевий борщ, галушки по-полтавськи та гетьманські, вареники розміром із кулак Вірастюка з картоплею та грибами, млинці з маслом і медом, – усе це ще довго доведеться виганяти з тіла), Кочубеєві дуби, де Мотря зустрічалася з Мазепою, Михайлівська церква та ліс...

Це так – біг пес через овес, хіба частина пам'яток. Малі все дивилися на димарі. А раптом чорт із місяцем вискочить.

Ми дуже задоволені. Мешкали в дуже гостинних господарів (звертайтеся, дамо всі явки та паролі), дорога зроблена добре (якщо не їхати районними, бо там середньовіччя у плані доріг, кіньми, певно, безпечніше), їжа дуже смачна, розваг навіть для зимового часу купа.

Ще б трішки більше автентики, бо це ж серце України. Але то вже захцянки.

Полтава – це казка. Треба повернутися, беззаперечно.

P. S. У відрядженнях у Полтаві й не тільки я був неодноразово. Але хто в тих відрядженнях має час на прогулянки містом/музеї? А треба закладати. Бо це скарб під ногами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube