Монумент до 200-річчя страти Кочубея й Іскри

У 1954 році, коли в СРСР гучно відзначали "300-річчя возз’єднання України та Росії", професор Юрій Шевельов написав в американському Бостоні статтю "Москва, Маросєйка", у якій серед трьох головних ворогів України назвав "комплекс кочубеївщини" (два інші – Москва та провінціалізм), пише для "Тижня" Володимир Панченко

За Шевельовим, "кочубеївщина" – це втягування "Москви в Україну", намагання "використати її проти своїх внутрішніх ворогів". 

І тут ми неминуче виходимо на тему доносів. У колах козацької старшини їх писалося чимало. Секретні депеші доправлялися в царський двір із надією, що там належно оцінять пильність "писаря": тих, на кого він скаржився, покарають, а вірного слугу винагородять. Найвідоміший донос ("неложное подножичое доношение"!) у квітні 1708 року склав генеральний суддя Василь Кочубей. Готувався він довго й ретельно: "компромату" на гетьмана Івана Мазепу назбиралося вдосталь, вистачило аж на 33 пункти. 

Василь Кочубей

Йшлося про те, що гетьман веде якусь подвійну гру. Ще в 1706 році він зустрічався з княгинею Дольською, яка від імені короля Станіслава Лещинського обіцяла Мазепі титул чернігівського князя, а Війську Запорозькому – вольності. Кілька разів Кочубей чув, як гетьман радів звісткам про воєнні поразки Петра І й нарікав на "обтяжения" з боку царя: "Москва мает (має намір. – Ред.) у крепкую роботу взяти всю малороссийскую Украйну".

Читайте також: Мазепа – герой чи зрадник: образ гетьмана в Байрона й Пушкіна

Мазепа шанобливо відгукувався про Івана Виговського, повідомляв Кочубей. Якось він навіть зібрав у Києві полковників. І вони разом читали Гадяцьку угоду 1657 року. Чи не новий союз із Польщею задумали? І хіба не про злочинні наміри свідчили слова Мазепи, що краще бути "з ляхами в єдності", інакше вони завоюють Малоросію і тоді вона буде під ними довічно? А в ксьондзі Томаші Заленському, з яким гетьман таємно зустрічався в одній зі своїх резиденцій під Бахмачем, він запідозрив польського агента. Зрештою, навіть слуги в Івана Степановича чомусь переважно поляки… 

Портрет Івана Мазепи. Осип Курилас, 1909 рік

Про контакти гетьмана з "бусурманами" (Туреччиною) та Кримом генеральний суддя також інформував. Звернув увагу він і на нарікання Мазепи, мовляв, живу я, наче віл під обухом, у неволі й небезпеці. Вельми цікавим є пункт у "доношении" про те, що Мазепа не виконує рішення Коломацької ради 1687 року, на якій його обирали гетьманом, щодо політики змішування малоросіян і великоросіян. Понад те, навіть перешкоджає цьому!

Завершувався донос текстом добре відомої тепер "Думы пана гетмана Мазепы, в которой значное против державы Великого Государя оказуется противление". Її фінальні рядки, звернені до полковників, часто цитуються:

Самопали набувайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!

Пам'ятник Іскрі й Кочубеєві в Києві. 1918-го його знесли сили УНР

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

Ретельно виписані "пункти" Василя Кочубея вели до висновку: Іван Мазепа чекає послаблення Петра І та готується "отложитися от Великого Государя и соединитися Станиславу" (польському королю. – Ред.). 

Що спонукало Василя Леонтійовича збирати "компромат" на гетьмана та складати донос? Є версія, що в такий спосіб він мстився за свою доньку Мотрю, начебто спокушену Мазепою. Проте навряд чи цей мотив міг бути головним: доносів тоді, повторюю, було багато, тож витвір генерального судді цілком вписувався в традиції популярного "жанру". І мета його полягала в тому, щоб, як стверджував Шевельов, використати Москву "проти своїх внутрішніх ворогів"…

Фрагмент монумента до 200-річчя страти Кочубея й Іскри

Однак Кочубей жорстоко прорахувався: Петро І повірив не йому, а Мазепі. І звелів стратити Кочубея та його спільника Івана Іскру. Микола Костомаров у своїй монографії "Мазепа" написав, що страта відбулася 15 (26 за н. ст. – Ред.) липня 1708 року в Борщагівці "за вісім верст від Білої Церкви". Там тоді розташовувався військовий табір гетьмана Мазепи. Насправді ж село Борщагівка міститься значно далі, аж у Погребищенському районі на Вінниччині. Я в цьому мав нагоду пересвідчитися, повіривши спочатку Костомарову. 

У центрі села стоїть пам’ятник на честь Кочубея й Іскри з "прокляттями" на адресу "злодея" Івана Мазепи (хоча формально він лише виконав волю царя!). Встановили його в 1908-му, до 200-річчя від часу страти. У церемонії відкриття брав участь сам імператор Микола ІІ. А Кочубей та Іскра, поховані спочатку в полі за Борщагівкою, уже багато років покоїлися (і покояться) у могилах на території Києво-Печерської лаври… 

Напис на борщагівському пам'ятникові

Повчальна історія. Вона по-своєму унікальна, проте не варто думати, що "кочубеївщина" завжди приречена на успіх. Буває все навпаки, можливі й провали. А оскільки "комплекс Кочубея" нікуди не зник (про це неспростовно свідчить нинішній український політичний пейзаж!), то, може, нашим (?) політикам варто час від часу влаштовувати екскурсію до Борщагівки? Тієї, що в Погребищенському районі на Вінниччині. Не відкладаючи справу в довгу шухляду, почати можна було б із новообраних народних депутатів зразка липня 2019-го. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram