Під час відзначення Дня Незалежності України. Одеса, 24 серпня 2015 року

В історико-культурологічному дослідженні "Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" Оксана Забужко неодноразово, слідом за Михайлом Драгомановим, наголошує на ключовій ролі інтелектуальної еліти у становленні нації: "…без «своєї, соціально впливової інтелектуальної еліти – за М. Драгомановим, «мозку» – народ залишається культурно беззахисним і сам своєї тожсамости в колоніальних умовах зберегти не зможе".

Саме тому головною метою політики царської Росії було не допустити існування на колонізованій території корінної еліти, внаслідок чого значна частина шляхетської верстви, впливової в середньовічній Україні, піддалась мовно-культурній асиміляції, пише у рубриці "Точка зору" на Радіо Свобода доктор філологічних наук, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Лариса Масенко, інформує UAINFO.org.

Читайте також: Михайло Драгоманов: архітектор європейської України на противагу Москві

Зросійщення, однак, не змогло зупинити національне й культурне відродження на підросійській Україні в другій половині ХІХ століття, коли в середовищі малоросійського дворянства сформувалась творча інтелектуальна еліта, до якої належала і Леся Українка.

Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Львів, 1898 рік. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк

Тарас Шевченко серед друзів. На фото зліва направо: О.М. Лазаревський (?), М.М. Лазаревський, Т.Г. Шевченко, Г.М. Честахівський, невідомий

Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця перекладач, культурний діяч

Знищення української еліти за совєтської доби й формування «нового класу» партійної номенклатури

Проте нищівного удару нашій еліті завдав більшовицький режим. Свідома, здатна до опору інтелігенція була фізично знищена або репресована.

Судовий процес у сфабрикованій справі так званої «Спілки визволення України». Мета – дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в Україні. Харків, 1930 рік

А загибель мільйонів селян під час Голодомору 1932-1933 років різко послабила соціальну базу української мови.

Голодомору» до роковин геноцид

Впродовж усього післявоєнного періоду місцева влада за наказами Москви провадила постійні «чистки», арешти, ув’язнення й депортації найкращих представників українського народу. Натомість на керівні посади в колоніальній адміністрації та на інших ділянках суспільного життя добирались аморальні пристосуванці й кар’єристи.

Читайте також: Український гетьман Петро Дорошенко. Чому під Москвою збереглася його могила?

Попри ліквідацію колишньої станової ієрархії та проголошення доктрини загальної соціальної рівності й побудови справедливого суспільства «простих людей», в дійсності внаслідок тоталітарного характеру радянської держави в ній склалась таємна соціальна нерівність. Місце колишньої привілейованої верстви посіла компартійна верхівка.

У відомій праці Милована Джиласа керівна радянська еліта дістала назву «новий клас», що «розростався, мов ракова пухлина, пронизуючи метастазами все суспільство й висмоктуючи поживні речовини з його тканин».

Доповнюючи ці міркування Джиласа, Роберт Конквест у книзі «Роздуми над сплюндрованим сторіччям» писав: «Оскільки всякий здоровий глузд має схильність рано чи пізно відкидати нереальне, до правлячого прошарку дедалі більше добирали саме затурканих і нелюдяних. А подібні правлячі еліти, як зазначає Орвел, «дуже швидко костеніють», бо, на відміну від інших керівних груп (на кшталт аристократій), ці обирають своїми наступниками собі подібних. Звісно, що не абсолютно однакових, але й не дуже відмінних. Саме «негативний відбір» і виховав новий персонал».

Табу на вживання слова «еліта» в совєтському «новоязі»

Попри привілейоване й соціально дистанційоване від народних мас становище правлячої верхівки, у совєтському новоязі фактично було накладено табу на вживання слова «еліта» щодо людської групи, оскільки, згідно з фальшивою пропагандивною тезою, в СРСР всі були «рівні», всі були «простими совєтськими людьми». Навіть про товариша Сталіна, аж ніяк не простого, в культовій пісні співали: «И смотрит с улыбкою Сталин, советский простой человек».

У «Словнику української мови» в 11 томах слово «еліта» зафіксоване з чотирма значеннями, але те, що стосується людей, які «виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т.ін.» стоїть на останньому місці, тоді як три інші значення, подані перед ним, стосуються рослин, насіння і тварин.

Натомість поширене в західних культурах поняття «еліта» вживають лише щодо людської спільноти. Так, в Оксфордському словнику англійської мови Elite – це «невелика спільнота людей у суспільстві (соціальна група), яка є могутньою та впливовою через те, що її представники багаті, розумні тощо».

Спадкоємність декларативного культу «простого советского человека» демонструє сучасна риторика Володимира Путіна. На щорічній пресконференції 18 грудня 2014 року в Москві він заявив: «Есть элитное вино, элитные курорты, но нет элитных людей. Вы знаете, что такое российская элита? – Это работяга, это крестьянин, на плечах которого держится вся страна. Веками держалась, сейчас держится и будет держаться. Все остальное разделение я считаю необоснованным».

Розкладовий вплив колишньої псевдоеліти на сучасний стан українського суспільства

Свого часу стан розумового здоров'я й поведінки Леоніда Брежнєва, особливо після перенесеного ним інфаркту, був приводом для численних анекдотів.

Що ж до інтелектуального й культурного рівня тогочасної української партійної верхівки, то її засвідчує схожий на фарс, а проте реальний приклад спілкування її представників з керівниками інших держав під час дипломатичних прийомів.

Такий факт із розмови Віталія Масола, голови Ради міністрів УРСР, з прем'єр-міністром Канади Мартіном Браяном Малруні під час його перебування в Києві відомий нині з листування Юрія Луцького з Юрієм Шевельовим.

Читайте також: Заборонений Пантелеймон Куліш. Українська література становила загрозу Російській імперії

У листі від 10 грудня 1989 року Луцький згадує зі слів свого колишнього студента Романа Ващука, який був перекладачем Малруні (а пізніше послом Канади в Україні – ред.), епізод з розмови канадського прем'єра з Масолом. На прийнятті для Малруні Масол звернувся до Ващука: «Скажіть Вашому прем'єр-міністрові, що як приїде до Києва другий раз, то тільки без жінки. У нас тут багато гарних дівчат. Скажіть пані Малруні, що в нас на Україні дівчата їдять багато часнику – це їм помагає при сексі». «Бачите, який високий рівень нашої верхівки. – Констатує Луцький. – І бідний Роман мусив це перекладати».

Масола було знято з посади голови Ради міністрів УРСР 23 жовтня 1990 року на вимогу патріотичного студентства, яке, організувавши «Революцію на граніті», протестувало проти настанови Масола на збереження України у складі Радянського Союзу.

Однак прорадянський світогляд і низький культурний рівень цього функціонера цілком влаштовував Леоніда Кучму, за представленням якого Масол був затверджений 16 червня 1994 року на посаді прем'єр-міністра України.

Київ, 9 лютого 2001 року. Президент України Леонід Кучма під час зустрічі з колишніми керівниками українського уряду попередніх років. На фото ліворуч: Віталій Масол, Олександр Ляшко, Вітольд Фокін

Майже тридцятилітня історія нашої формальної державної незалежності засвідчує, що масштаби розумового спустошення й деморалізації «народних мас» внаслідок десятиліть перебування під керівництвом інтелектуально й морально деградованої псевдоеліти, в умовах демократичної виборчої системи становлять нездоланну поки що перешкоду на шляху до побудови повноцінної національної держави.

Ніщо так виразно не демонструє слабкість нашої правдивої патріотичної еліти, як її неспроможність заблокувати антидержавну діяльність Віктора Медведчука в інформаційному просторі України, де з екранів скуплених ним телеканалів на голови посполитого люду виливаються потоки брехні й ненависті до українства.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і його кум з України, один із лідерів проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук. Владивосток, 5 вересня 2019 року

Кум Путіна виклично демонструє свою силу, подаючи до суду позов проти Вахтанга Кіпіані за оприлюднення документів, що доводять причетність Медведчука до ув'язнення Василя Стуса.

 Книжка журналіста й історика Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса»

Один відомий політолог у студії на телеканалі «Прямий» говорив, що після того, як народ обрав президентом Володимира Зеленського, страшно й подумати про те, кого він обере на наступних виборах.

Але можна згадати й оптимістичніше пророцтво нашого вічного Тараса Шевченка, якого колись нам послала доля для порятунку від сповзання в небуття: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись».

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube