Мій Шевченко. Я народився в Казахстані у місті Кентау. Там був свинцевий рудник. Це було місто, де було насипано і комсомольців і ссильних – з усіх куточків Союзу.

У бараці, в якому я народився, жило 12 родин. Тюрма народів зібрала там цілий інтернаціонал. І малям я спілкувався з німцями, греками, чеченцями. І навіть корейська сім’я жила, пише політолог Віктор Бобиренко, інформує UAINFO.org.

Говорили всі на общєпанятном. Але вдома мені мама розказувала кілька віршів українською.

Лежу я біля мами, мені тепло і затишно. І вона схилилася до мене і мені розказує:

"Садок вишневий коло хати

Хрущі над вишнями гудуть…"

І капає на мене її сльоза – спогад про далеку, не бачену мною Україну.

Через ту сльозинку зайшов у мій світ Тарас Григорович.

І Україна. Не міг я не стати українцем.

Бо Шевченко і у тому далекому Казахстані – був символом для усіх українців.

І у нас була єдина українська книга. Шевченків Кобзар.

А потім 9 березня 2001 року. Кучмівська влада розправилася з протестом "Україна без Кучми". Символічно.

Читайте також: Сьогодні – день народження Тараса Шевченка. Відомі і не дуже факти з життя Кобзаря

Я був свідком подій, коли студентів, молодь на вокзалі у Києві ловили і били за українські прапори і за українську мову. Реально. Стоїш, співаєш гімн з прапором, а тебе за це беркутня реально розмазує по перону. І дівчинка одна від кийків прикривалася портретом Шевченка.

Якби ми тоді піддалися – у нас би зараз було як у Білорусі.

І портрет Шевченка – був таким самим символом, як і прапор.

А потім, у 2004 році в Сумах була студентська революція проти об’єднання сумських вишів в один.

І у сквері Шевченка було наметове містечко. Потім піший похід студентів на Київ.

І виступала там Іра Меркун, одна із студентських лідерок.

Вона виступала дуже емоційно, кожного разу. В образі Жанни Д’Арк. І я їй підказав:

- Ти Іро, коли говориш, промовляй ніби – то до Шевченка, говори з ним. Ось же ж пам’ятник.

А тут саме учасникам маршу на Київ Роменський райсуд заборонив проведення акції пішої ходи.

І про це якраз повідомили. І Іра виступає на мітингу:

- Батьку Тарасе, чуєш? Твоїм дітям забороняють ходити рідною землею.

І люди реально почали плакати. У мене сльози на очах у самого. І я бачу – реально студентки плачуть, ревуть. Але я – чому?

І реальна така ненависть до цих тварюк. І емоції – за край.

Читайте також: Грандіозний діапазон особистості: яким усе-таки множинним і складним є Шевченко

Тому що Іра апелювала до символа.

І у 2014му встояли, бо Нігоян - Тарасові вірші читав. Бо на кожній барикаді незримо він був присутній Шевченко.

Усі, хто був на Майдані – знали – батько Тарас – з нами. А проти нас – чужі.

Шевченко – символ і творець нації. Він цементує. Шевченко як маркер – свій – чужий.

Тільки жаль батька Тараса. У кожному обласному місті чи районі несуть йому квіти крахобори і бісенята. Кожного державного свята несуть йому вінки. Бо протокол. Бо в бюджеті гроші на вінки і квіти закладені.

Але нічого. Скоро принесе квіти покоління – народжене у Незалежній Україні. Без гнутих спин і савєцкава рабства у колінах.

Спочивай, батьку. З тобою завжди на ТИ. На століття уперед.

Сьогодні, кажуть, відкрили Шевченку пам’ятника у Флоренції.

Слава Україні! Твоїй Україні!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube