Нещодавно CASE Україна презентував дослідження «Державні банки: валіза без ручки». Це ґрунтовна праця з великою кількістю цифр і графіків. Лейтмотив звіту зрозумілий з назви: але позбутись їх державі шкода, пише Сергій Наумов для НВ.Бізнес, інформує UAINFO.

Автори детально проаналізували, якою була підтримка держбанків з боку держави. Окремо вивчено три статті витрат на державні банки. Це націоналізація банків, їх капіталізація та витрати на обслуговування ОВДП в капіталі. Для Ощаду найбільші витрати пов’язані саме з капіталізацією. При цьому автори дослідження визначають: «причина нестачі капіталу та згодом постійної потреби в додаткових вливаннях капіталу від держави — значні збитки, яких банки зазнають внаслідок низької якості кредитного портфеля та слабкої операційної ефективності».

Безперечно погоджуємось із цим: держбанкам потрібно суттєво поліпшувати операційну прибутковість, адже в цьому важливому компоненті вони часто програють банкам приватним. Саме цьому питанню — підвищенню ефективності - у фінальному підсумку і присвячено всі реформи, які ми проводимо зараз в Ощадбанку.

Слід визнати й погану якість портфеля та великий відсоток проблемних кредитів. Потребують вдосконалення кредитні політики та робота з проблемними позичальниками — ці питання також знаходяться у фокусі нашої уваги. І тут є вагомі досягнення — за перші три квартали 2021 року ми скоротили рівень непрацюючих активів на 17% - з 51% до 34%.

Проте окрім цих двох факторів, що спричинили потребу в капіталі, є і третій. Щоб картина була об'єктивною, слід згадати ще одну причину — вона лежить на поверхні. Це вона значною мірою спричинила те, що замість 180 банків станом на початок 2014 року зараз в Україні залишився лише 71 банк. І те, що практично всі акціонери банків, що вижили, були вимушені вносити додатковий капітал у свої фінансові установи. І це вони зробили не з власної волі, а на виконання законодавства, бо воно чітко вимагає від власників докапіталізувати банки у разі потреби. До речі, це має робити і власник Ощадбанку — держава.

Через цю причину багатьом українцям довелось відкласти плани покращення житлових умов, а державі - пересунути плани підвищення соціальних стандартів. Це та причина, яка призвела до падіння ВВП на 20% та втрати значної частини експортного потенціалу. Ім'я їй — агресія Російської Федерації проти України та економічна криза — «ідеальний шторм», яку ця агресія і розрив економічних зв’язків із країною-агресором викликали.

Читайте також: СБУ предупреждает правительство о реальности возможной остановки теплогенерирующих предприятий Украины

У звіті Національного банку про фінансову стабільність, датованому червнем 2016 року, зазначається: «протягом 2014 ─ 2015 років українська економіка та банківський сектор пройшли найглибшу кризу за часів незалежності. Це було обумовлено як військовим конфліктом та анексією Росією українських територій, так і масштабними структурними дисбалансами, акумульованими протягом останнього десятиліття».

У 2015 році НБУ здійснив ґрунтовне діагностичне обстеження найбільших 20 банків, яке з’ясувало, що 16 з них потребували додаткової капіталізації. Згаданий звіт про фінансову стабільність свідчить, що якість кредитного портфеля банків за результатами дослідження була на найнижчому історичному рівні. Рівень капіталізації банківської системи у 2015 році суттєво погіршився на фоні зростання збитковості банківського сектора.

З початку 2014 року до середини 2016 року майже 80 банків (більше третини загальної кількості) було виведено з ринку. На них сукупно припадало близько 30% активів банківського сектора в січні 2014 року.

Проблеми банків багато в чому ґрунтувались на проблемах у реальному секторі економіки. Той же звіт констатував, що «…сектор у цілому характеризується фінансовою нестійкістю та слабкою платоспроможністю — операційного прибутку підприємств більшості галузей не вистачає для повноцінного обслуговування та погашення боргів. Проблемні борги корпорацій протягом минулого року збільшилися вдвічі та найімовірніше зростуть протягом 2016 року».

Навіть не згадуючи про загальні економічні проблеми країни, сам факт окупації Росією Криму і частини сходу став причиною прямих збитків державних банків і насамперед Ощаду. На окупованій території залишились 717 відділень Ощадбанку, 134 з яких знаходились у його власності. Банк втратив 182 броньованих автомобілі. Зникло чимало готівкових коштів, золота, срібла. Проте всі ці втрати — ніщо порівняно з «мінусом» від резервування кредитного портфеля, якість якого суттєво погіршилась, адже позичальники, застави і самі бізнеси залишились на окупованій території. Саме ці резерви спричинили величезні збитки Ощадбанку (у 2014 році - 10 млрд грн, у 2015 році - 12,3 млрд грн), які й викликали потребу в додатковому капіталі. Цей капітал був потрібний, щоб банк «тримався на плаву» і відповідав нормативам, а не для фінансування розвитку.

Загальні витрати на підтримку державних банків за 2014−2017 роки становлять майже $10 млрд. Якими були б втрати, якщо б держава не вдалася до цієї підтримки? Переконаний, що набагато більшими. Вони б складались не лише зі збитків від повної втрати держбанків, а й включали б зникнення грошей на депозитах та поточних рахунках громадян та компаній. Це могло призвести до колапсу всієї фінансової системи України з прогнозовано жахливими результатами: галопуючою інфляцією, знеціненням національної валюти і, як результат, тотальним зубожінням населення. І все це було б на руку агресору, який спить і бачить поширення свого впливу на країни колишнього СРСР.

В Ощадбанку було проведено титанічну роботу з оцінювання втрат внаслідок окупації Криму. Ця діяльність була частиною підготовки до арбітражу проти Російської Федерації, і арбітражний суд врешті-решт погодився з нашим розрахунком. Тобто ці цифри не є виключно розрахунками власне банку, а й акцептовані впливовою закордонною інституцією. Так, наразі судовий розгляд ще триває, проте не обсяг втрат є тим рішенням, який оскаржила РФ. Йдеться про повноваження міжнародного арбітражу розглядати такі справи.

Отже, Паризький арбітраж погодився, що сума втрат Ощаду від окупації Криму з боку РФ станом на 31 березня 2014 року становить понад $1,1 млрд. Основні складові цих втрат такі: втрата активів на суму майже $600 млн та втрата бізнесу (майбутніх доходів) в обсязі близько $500 млн. І це цифра тільки по Криму — без урахування втрат від окупації частини Донецької та Луганської областей.

Читайте також: Александр Кочетков: Газ, которого не будет, вместо угля, которого нет? 

Протягом 2014−2017 років розмір витрат держави на капіталізацію Ощадбанку становив близько $1,5 мільярдів. Ця сума є меншою за втрати Ощаду, якщо врахувати результати як анексії Криму, так і окупації частини Донбасу. Чомусь про такий чинник, як втрати від агресії РФ, у дослідженні CASE немає жодного слова. Знову-таки, жодним чином не виправдовуючи недосконалість державних банків, я вважаю, що замовчування цих величезних проблем виглядає нелогічним.

Я спеціально не хочу писати багато про те, наскільки реальними є шанси Ощадбанку повернути втрачені кошти через процедуру арбітражу, — не це є темою цієї колонки. На нашу думку, вони є суттєвими, проте цей процес є складним та тривалим. Я тут наголошую лише на тому, яку саме суму втрат Ощадбанку визнав Паризький арбітраж від окупації Криму Російською Федерацією.

Ще одне — наразі сума капіталізації державних банків де-факто не є витратами держави. Витратами є суми, які держава сплачує банкам за ОВДП (купон). Чому у 2014−17 роках держава наповнила капітал держбанків не живими грошима, а саме облігаціями, — зрозуміло. Бо тоді у державі цих грошей не було. Ці суми перетворяться на витрати, коли банк пред’явить мінфіну зазначені облігації до викупу. На той момент важливо, щоб сума дивідендів, отриманих від банку, була зіставна з витратами, які держава понесе від погашення облігацій. Також існуючі облігації можуть бути замінені новими цінними паперами — це дасть додатковий час держбанкам для компенсації витрат держави на їхню капіталізацію.

Ще один шлях повернення коштів, які держава вклала в держбанки, — приватизація. І тут знову потрібно згадати про операційну ефективність: інвестору потрібний лише дієвий інститут, який довів своє вміння заробляти гроші в ринкових умовах. Над цим я і весь колектив Ощаду будемо концентруватись у наступні роки. Адже набагато важливіше питання, яке стоїть перед нами, — не чому держава витрачала гроші на держбанки в минулому, а те, як вона буде компенсувати ці витрати в майбутньому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube