Окрім територіальних "фантомних" болів, у Путіна значно важливіше завдання: домогтися від Сполучених Штатів визнання, що сучасна Росія має той самий вплив у світі, що й Радянський Союз.

Про це для порталу "Радіо Свобода" пише політичний оглядач Віталій Портников, інформує UAINFO.org.

"Після переговорів з американським державним секретарем Ентоні Блінкеном міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що причина розбіжностей між Вашингтоном та Москвою – зовсім не в Україні. Попри всю парадоксальність цієї заяви – як не в Україні, якщо російські війська стоять біля її кордонів і готові будь-якої миті почати вторгнення? – голова російської дипломатії говорить правду про справжні наміри Кремля.

Україна для Володимира Путіна – лише частина його великої гри із Заходом. Гри, про яку сказав на своїй нещодавній пресконференції президент Сполучених Штатів Джозеф Байден. Путін, за словами американського лідера, шукає місце своєї країни у світі. Але я б додав, що це не так пошук, як спроба знову зайняти місце, яке "звільнив" Радянський Союз у 1991 році.

Україна у цій спробі реставрації минулого займає, звичайно, важливу роль хоча б уже тому, що вона офіційно була "другою республікою" цього самого Радянського Союзу. І тому в політичних розрахунках Кремля посідає важливіше місце, ніж Білорусь чи Казахстан. Хоча, як бачимо, і у випадку з цими країнами – якщо їхнє населення готове виступати проти авторитарних режимів – Кремль також готовий діяти гранично жорстко, аж до введення військ ОДКБ на територію Казахстану.

Читайте також: Успеть до весны. Почему Россия спешит закончить переговоры с Западом

Але окрім територіальних "фантомних" болів, у Путіна значно важливіше завдання: домогтися від Сполучених Штатів визнання, що сучасна Росія має той самий вплив у світі, що й Радянський Союз навіть не 30, а 50 років тому, коли Леонід Брежнєв проводив переговори з президентами Річардом Ніксоном чи Джеральдом Фордом. Не випадково ж Сергій Лавров на своїй пресконференції після переговорів з Ентоні Блінкеном цитує Джеральда Форда з таким виглядом, ніби йдеться не про історичного персонажа, а про чинного політика.

Проте за часів Форда Радянський Союз справді становив загрозу міжнародній безпеці. Анахронічність його режиму, відсталість керівників та суспільства як такого, герметична економіка та запаси зброї масового знищення – все це і перетворювало СРСР на ту саму класичну "імперію зла", про яку пізніше скаже президент Рональд Рейган. Росія Путіна залежить від світової економіки значно серйозніше. Її еліта живе у Лондоні, а дітей навчає в американських університетах.

Добре пам’ятаю, як той же Сергій Лавров у першому інтерв’ю після призначення міністром закордонних справ Росії – а до цього він працював представником своєї країни в ООН – говорив, що його дружина та дочка поки що залишаться у Сполучених Штатах, бо в Росії їм важко буде адаптуватися. Дочка Лаврова так і залишилася жити в країні, яка стала справжньою батьківщиною її сім’ї, тоді як батько виконує службові обов’язки на чужині.

І я не виключаю, що коли Лавров піде на пенсію, він повернеться до Америки – як родичі Микити Хрущова, перший міністр закордонних справ Російської Федерації Андрій Козирєв та багато інших представників російської еліти. Та й економіка Росії аж ніяк не герметична. Без інтеграції зі світовою економікою вона зруйнується.

Читайте також: "Путин принимает решение о войне с узким кругом": Каспаров сказал, кто влияет на президента РФ

Тоді що ж залишається Путіну? Тільки лякати Захід застосуванням сили й вже цим намагатись виторгувати для своєї країни зовнішньополітичні преференції. Але оскільки прямого зіткнення з НАТО Кремль просто боїться, залишається шантажувати Захід за допомогою демонстрації готовності знову напасти на Україну – і водночас ці наміри заперечувати.