Західні партнери не рекомендують сюди приїжджати — надто ризиковано. А якщо озирнутися довкола, то держава у нас є і, незважаючи на всі виклики зовнішніх та внутрішніх загроз, працює, пише у своеєму блозі на НВ голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки Анастасія Леухіна, інформує UAINFO.org.

Ранок робочого дня. Мене зупиняє патруль. Кажуть, проїхала на миготливий жовтий. Рядовий Андрій 10-й день на службі. Він довго виписує протокол, а я відмовляюся платити штраф. У глибині душі тішуся, що вони є, патрулюють вулиці та помічають сигнали світлофора. Світлофори працюють. Значить поки що мир. Можна жити.

Я наважуюсь оскаржити протокол і замість запланованих справ їду в управління подати заяву. Там є співробітники, які відповідають на дзвінки. У канцелярії приймають моє звернення. Штампують вхідну кореспонденцію. Мені майже байдуже, чим закінчиться розгляд справи. Важливо, що вони працюють. Якщо я можу заперечити протокол про миготливий жовтий, значить, поки що не війна. Війні начхати на світлофори та протоколи. Ми живемо за мирними правилами. І це не може не тішити.

Я йду до центру адмінпослуг змінити прописку. Адміністратор Інна творить бюрократичну магію. 10 хвилин по тому я виходжу з подивом, як сильно ЦНАП відрізняється від РУВС і ВВІР моєї молодості. У цій країні можна прописатися за 10 хвилин, реєстри нерухомості працюють, банкінг для оплати цих дрібних операцій також. На війні все це байдуже.

Читайте також: Загроза вторгнення РФ в Україну стала найбільшим випробуванням для Байдена — FT

Ранній недільний ранок. Я повертаюся потягом з Харкова до Києва. Цього тижня працювала із чотирма дитячими лікарнями. За 40 км від російського кордону ми розбирали конфлікти між лікарями та батьками, вчилися їх деескалувати. Розмовляти про тригери у поведінці медиків і дбайливе ставлення до пацієнтів в умовах наростання паніки непросто. Але ми відкладаємо на якийсь час страх війни і говоримо про мир — цього разу у відділеннях інтенсивної терапії. Відділення працюють, дітей рятують. Це — мир. Він важливий тут і зараз.

Незважаючи на хуртовину та сильний вітер потяги прибувають вчасно. На вокзалі вантажник пропонує мені допомогти з валізою, оскільки ескалатор на ремонті. Укрзалізниця працює за розкладом, у вагонах — люди у цивільному. Провідники перевіряють квитки та будять пасажирів на під'їзді до Києва. Підтримка звичних ритмів важлива для відчуття безпеки та зниження тривоги. Звичні ритми неможливі на війні.

Я поспішаю до мами. Їй зле. Ми викликаємо 103. 103 відповідає. Служба госпіталізації також. Швидка приїжджає швидко. У швидкій Люди з великої літери. Їм не байдуже. Фельдшер Алла знеболює та допомагає прийняти рішення. Водій Сергій везе засніженим містом. Медбрат Льоша підтримує, щоб дійти до приймального відділення через лід і кучугури.

У лікарні нас зустрічає сонний лікар Агід. Він не відразу, але долучається, все пояснює, шукає рішення і терпляче відповідає на запитання. Медсестра у приймальному пише. Ми мирно розходимося ні з чим, але без образи.

Читайте також: "Кремль затремтів": екс-розвідник пояснив, чому Путін програв щодо України 

Інший лікар Юрій відповідає на дзвінок рано-вранці в неділю. Він прописує лікування. Я замовляю препарати в аптеці. Все працює. Допомога поруч. Доступ до ліків є. Ми можемо цінувати цю розкіш мирного часу. Можемо, але часто не цінуємо.

Я прошу подругу перевірити поштову скриньку, щоб дізнатися про рішення патрульних. Вона дістає лист із сервісного центру МВС. Я забула, що під час оформлення машини місяць тому написала їм відгук. Вони відповіли, відзвітували у проведених заходах та важливості зворотного зв’язку. Дрібниці. Цей лист нагадує мені про те, що гаряча лінія Кабміну працює, хтось передає моє звернення далі, а хтось його читає та відповідає. Якщо почнеться війна, нічого з цього не працюватиме?! Поки що можна видихнути і подякувати. Вся ця комунікація між громадянином та державою — розкіш мирного часу. І вона в нас є.

Їду до школи реєструвати сина на ЗНО. Ми з учителькою методично заповнюємо форму, звіряємо розмір фотографії. Я підписую заяву про те, що відповідальна за своєчасну доставку дитини до центру тестування у червні. Школа працює, діти готуються складати ЗНО та планують майбутнє.

Я згадую колишню заступницю міністра МВС Грузії та України Еку Згуладзе. Вона часто ділилася історією про те, що патруль, який функціонує, під час війни додає відчуття безпеки. Державні служби, які функціонують, дають громадянам послання про те, що держава існує. Поки вони працюють, ми живемо. Отже, війна далеко.

Надворі сніг, у головах — паралізуючий страх війни, а всі ці люди просто роблять свою справу. Вони створюють відчуття безпеки своєю рутинною залученістю у звичайне життя. Ці люди і є держава. Ми звикли знеособлювати їх, називати абстрактно «системою», критикувати та знецінювати.

Своєю повсякденною роботою ці патрульні, фельдшери, лікарі, секретарі, листоноші та вагоновожаті створюють для нас хитке відчуття миру. Вони нагадують, що держава у нас є. Нам є що любити, що захищати і що міняти. Вони рятують нас від війни, творячи тонке мереживо миру.