Я дивлюсь на розмови полонених росіян зі своїми матерями й не розумію. Тотальна байдужість до своїх дітей. Я не пам'ятаю такого ні на Донбасі, ні у хроніках Чечні чи Афгану.

Про це пише український письменник, журналіст і блогер Станіслав Асєєв, інформує UAINFO.org.

"Суто у психологічному сенсі для мене - це вже друга війна. Перша була з 2014 по 2017. Потім 2.5 роки полону, з огляду на умови - зовсім іншої реальності. Потім 2 роки психологічної "тиші" та реабілітації. І зараз - знову: звикання до щоденних трупів, обстрілів, вибухів, сліз, істерії, ненависті etc.

Але є одна річ, яка вирізняє цю "другу" від "першої": російські матері.

Навіть я з моїм досвідом - просто ох**вший від того, що чую.

Читайте також: "Никуда мы не звонили": мать оккупанта отказалась бороться за попавшего в украинский плен сына. ВИДЕО

Моя мати за перший місяць мого полону схудла на 10 кг та сіла на антидепресанти. А потім ще 2.5 роки кожні два тижні (як виявилось) носила до "мгб" по дві сумки кращих продуктів, маючи зарплатню 8 тис. рублів та двох стареньких бабусь. Звісно, ті продукти не доходили, але то вже інша історія. І так було і є зі всіма нашими полоненими.

І от я дивлюсь на розмови полонених росіян зі своїми матерями і не розумію. По-перше, майже всюди цей мат - їхні жінки та матері наче з якогось базару Саратова. І тотальна байдужість до своїх дітей. Я не пам'ятаю такого ні на Донбасі, ні у хроніках Чечні чи Афгану: почути живим свого сина з полону - завжди було щастям для всіх матерів на кожній війні. А тут - розмовляють, наче позіхаючи, немов їх відірвали дзвінком від вечірніх новин.

Це - "унікальна" історія, яка проектує те, що сталось зі всією Росією за ці 20 років: вони не просто вбивають наших дітей - їм плювати на власних", – пише Станіслав Асєєв.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube