Віталій наш Кличко, гордість наша, сила наша, міць наша, стане найбільшим нашим розчаруванням після Ющенка, якщо пройде у парламент. Я це зрозумів на мітингу під стінами офісу Ахмєтова.

Там зібралися люди, які хотіли захистити Андріївський узвіз. Людей було багато і люди були злі. Дехто приніс цеглу, щоб символічно кинути олігарху на поріг шматок будівельного сміття, але настрій над натовпом дзвенів такий, що будь який камінь міг цілком не символічно полетіти у шибки, і годі було передрікти, чим би все це закінчилося.

Кличко теж прийшов - великий, величезний, на голову вищій за всіх оточуючих. Поговорив із журналістами, поусміхався. У нього в очах не було навіть відблиску того полум'я, яке зібрало обурених киян. Він робив політику у своєму боксерському стилі - виважено, рівно, без сюрпризів. Радники порадили прийти, засвідчити присутність та опозиційність - прийшов та засвідчив. Коли Кличко із помічниками зазбирався додому, народ кричав йому: «...Засвітився і пішов! Засвітився і пішов!..» Ех, Віталя-Віталя...

Тоді, стоячи біля на диво тоненького кордону міліції, я уявив, що б сталося, якби Кличко просто підійшов до цих дрібних охоронців та просто навис над ними. Або навіть легенько штовхнув. Уявіть: ви - рядовий міліціонер, стоїте, охороняєте якийсь паплюжний офіс, а до вас підходить ЗЛИЙ ВІТАЛІЙ КЛИЧКО.

Та той кордон просто розчинився б у повітрі. Народ, отримавши сигнал від Кличко, міг би просто випатрати офіс Ахмєтова, мов подушку із пір'ям. Не зробивши нічого кримінального, просто давши легесенький поштовх, Кличко міг відкрити нову сторінку української вуличної політики. Але він цього не зробив і не зробить.

Із сучасних українських політиків першого-другого ешелону він єдиний має справжній, непідробний запас народної любові, без присмаку фюрерства та популізму. У нього є незалежні гроші, не зав'язані на темні схеми олігархічної української економіки. Але він ГРАЄ ПО ЇХ ПРАВИЛАМ.

Сумно.