Зізнаюсь, що мене давно дивує сприйняття багатьма росіянами своєї країни як великої держави, пише професор, доктор філософських наук, автор та ведучий подкасту "Інтелектоманія" Віталій Надурак для НВ, інформує UAINFO.org. 

Періодично спостерігаючи, що там відбувається у наших «великих сусідів», я завжди бачив сталу бідність більшої частини населення, хронічну нездатність побудувати державу, яка б захищала права і свободи громадян, технологічне відставання від західних країн, нездатність винаходити та виробляти товари, які б відповідали рівню розвинених країн. Звичайно, окремі вагомі досягнення в Росії були, як, зрештою, і в більшості країн. Проте окремі досягнення не роблять країну великою. Так само як не є великою команда, яка заб'є кілька фантастично хороших м’ячів, виконає декілька напрочуд вдалих відборів, виграє серію ігор чи виховає дуже талановитого гравця. Натомість великими є команди, які стабільно, десятиліттями грають на високому рівні. У них всі складові настільки якісні, щоб в сумі давати високий результат. Так-от, «гра в державу» це команда гра і велич держав-команд визначається не їхніми локальними успіхами, а загальним результатом, який залежить від високого рівня всіх ланок (виробництва, правоохоронної системи, освіти, медицини і т.п.). Тому Росія, попри свої локальні успіхи (нобелівські лауреати, талановиті митці, спортсмени, окремі товари чи технології), не може претендувати на статус великої держави, оскільки більшість її системних ланок працюють погано, не даючи змоги державі функціонувати на стабільно високому рівні протягом тривалого періоду часу.

Чому ж тоді, попри очевидне відставання від розвинених країн, багато росіян вірять міфу про велич своєї держави? Першою відповіддю, яка, мабуть, більшості спадає на думку, є вплив пропаганди, яка давно «розкручує» цю ідею. Але річ у тім, що будь-яка пропаганда повинна знайти в свідомості цільової аудиторії якийсь механізм, на якому вона буде паразитувати. І ось про один з таких механізмів, який, на мою думку, допомагає пропагандистам РФ просувати ідею величі їхньої держави, я й хотів би вам сьогодні розповісти.

Науковцям, які вивчають людське мислення, відомий феномен, що зветься «підміна атрибуту». Цей ефект трапляється, коли ми, бажаючи оцінити певну рису якогось об'єкта (атрибут А), несвідомо оцінюємо іншу його рису (атрибут В) і потім застосовуємо цю оцінку до атрибуту А. Наприклад, уявіть собі, що ви хочете знати чи надійною (атрибут А) є особа, з якою ви щойно зустрітись. Очевидно, що швидко і легко з’ясувати це, особливо при короткій зустрічі, майже неможливо. Але не для вашої інтуїції, яка здатна швидко запропонувати потрібну відповідь. Для цього вона, наприклад, може оцінити зовнішній вигляд цієї людини (атрибут В), і непомітно підмінити потрібну вам оцінку надійності цієї особи оцінкою її зовнішнього вигляду. Отож, якщо зовнішність цієї людини вам сподобалась, то є великі шанси того, що у вас з’явиться інтуїтивне відчуття наче вона є надійною особою, яка вартує вашої довіри.  

А тепер повернемось до нашого проблемного сусіда та його величі. Якщо б росіяни взялись об'єктивно оцінювати статус своєї країни на світовій арені, то отриманий висновок навряд чи їм би сподобався, адже тоді б довелось визнати, що їхня країна далека від когорти великих держав. Проте є простіший шлях — оцінити один з атрибутів своєї країни і цією оцінкою підмінити оцінку її загального статусу. Отож, я хочу висловити припущення, що, можливо, атрибутом, який слугує для такої підміни, є розмір Росії, яка, як відомо, є найбільшою країною світу. Відповідно, стикаючись з необхідністю дати відповідь на питання, чи є Росія великою державою, свідомість росіян може непомітно підмінити оцінку її загальної успішності оцінкою розміру території. При такому підході всі залишаються задоволені - росіяни замість того, щоб стикнутись з неприємною правдою, можуть тішитись своєю величчю, а пропагандисти вдоволено потирати руки — їм потрібно тільки підігрівати амбіції своїх піддослідних, підштовхуючи їх мислення в правильному напрямку. До речі, мислення людей, які хочуть у щось вірити, працює цікавим чином — воно автоматично підбирає ті докази, які підтверджують його переконання, і вперто не помічає чи перекручує свідчення протилежного. А таких доказів можна при потребі назбирати немало, адже, повторюю, росіянам вдалось досягнути чималих локальних успіхів (в літературі, науці, спорті тощо). Проте ці успіхи ніяким чином не доводять того, що Росія є великою країною, адже як команда ця держава не може похвалитись тим, що грає на високому рівні протягом тривалого періоду часу.

До речі, можливо саме тому вони всіма можливими силами намагаються розкручувати міф про те, що саме їхня держава перемогла у Другій світовій війні, забуваючи про внесок інших країн. Якби це справді було так, то це могло б слугувати бодай одним доказом того, що Росія як система може продукувати високий результат. Але правда в тому, що в тій війні перемогла коаліція держав-союзників, отож цей випадок не може слугувати доказом величі російської держави.

Тому хочу зізнатись, що я песимістично дивлюсь на майбутнє Росії. Маю велику підозру, що її розміри й надалі гратимуть з нею злий жарт, підштовхуючи громадян до віри в те, що їхня країна — велика держава. Можливо, велика територія це і є те давнє прокляття Росії, яке затьмарює розум її володарів та мешканців, змушуючи відчувати непомірні амбіції та нехтувати долею тих, кому не судилась така «велич». Отож, можливо, якби на території РФ існували кілька менших держав, то світ став би значно безпечнішим і спокійнішим місцем. Звичайно, моє припущення є тільки гіпотезою, а кожна гіпотеза потребує тестування, аби бути спростованою чи доведеною. Чи у нас шанс стати свідками перевірки цієї гіпотези? Цікаво, що думають про такий експеримент сильні світу цього?

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube