Караючи дітей за брехню, батьки можуть стимулювати їх брехати вправніше / health.clevelandclinic.org

«Хороша дитина завжди каже правду» — ось що батьки намагаються прищепити дітям на словах, проте насправді їхні дії часом суперечать цим моральним настановам. В результаті дитина вчиться бути не «чесним простаком», а «ввічливим брехуном», який здатний при необхідності приховувати неприємну правду — адже так більше шансів, що його похвалять.

Результати нового дослідження з цього приводу опубліковані у журналі Journal of Moral Education, інформує UAINFO.org.

«Правда - це добре» - занадто проста установка для складного людського суспільства, і в міру розвитку дитина починає все частіше стикається з тим, що за правду вона страждає більше, ніж за брехню. «Я не хочу цю сукню, вона потворна» — слова, які, будучи абсолютно чесними, можуть призвести до суворого покарання, ніж ввічлива подяка, після якої одяг, який не сподобався, можна прибрати в шафу.

Читайте також: Як розпізнати брехню: психологи перерахували прості способи

Не дивно, що з ранніх років діти вчаться брехати, хоча ми все ще мало знаємо про те, як ця навичка формується та розвивається. Безперечно, вона виникає через суперечливість навколишнього соціального середовища, коли на словах батьки запевняють, що брехати погано, але своїми діями можуть підштовхувати малюка говорити неправду.

Щоб наочно показати, як слова батьків про неприйнятність брехні можуть розходитися з їхнім ставленням та вчинками, двоє американських учених із Техаського державного університету та Міського університету Нью-Йорка запропонували 267 дорослим людям переглянути відеозаписи дітей віком від 6 до 15 років. У деяких продемонстрованих ситуаціях діти брехали, щоб захистити інших (наприклад, дитина брехала про місцезнаходження сестри, яка мала проблеми з батьками), в інших це була «ввічлива брехня», щоб не зачепити чиїсь почуття.

Дорослі переглянули чотири сценарії розвитку однієї й тієї ж ситуації: наприклад, у випадку сестри, що ховається, дитина могла сказати, що вона пішла в бібліотеку («пряма брехня»), що вона, напевно, вже лягла спати («тонка брехня»), що вона десь зовні («тонка правда») і що вона ховається під ганком («пряма правда»).

Після перегляду кожного відео учасники експерименту оцінювали свої враження про дитину, у тому числі про її благонадійність, доброту, компетентність, привабливість, інтелект і чесність. Представивши себе батьками, учасники оцінили ймовірність того, що вони каратимуть чи винагороджуватимуть дитину за брехню чи правду.

Читайте також: Швейцарські вчені відкрили нову функцію людського мозку

Результати показали, що в ситуаціях брехні з ввічливості дорослі суворіше судили тих, хто прямо говорив правду, ніж тих, хто брехав або говорив розпливчасту правду. Якщо ж діти йшли на обман заради захисту інших, правда чи брехня у їхніх висловлюваннях мало впливали на ставлення до них дорослих. Хоча більшість учасників зізналися, що в ситуації з сестрою, що ховається, швидше винагородили б дитину, яка сказала «тонку правду» («Я думаю, вона десь зовні»), ніж чесно видала сестру батькам.

Таким чином, кажуть вчені, у складному соціальному контексті, коли батьки говорять одне, а схвалюють чи не схвалюють — інше, діти з раннього віку вчаться вправно брехати, щоб виправдовувати очікування дорослих. Цей процес є частиною природної соціалізації, тому дорослим слід постійно оцінювати контекст ситуації, в якій було сказано брехню, щоб оцінити її соціальну прийнятність і при необхідності скоригувати поведінку дитини.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube