Фото: Facebook Альони Шкрум

Ми зустрілися з Тайрою у Брюсселі під час відрядження. Вона широко посміхається, підбігає і обіймає, як тільки чує українську мову

Про це на власній сторінці у Facebook пише народний депутат України, юрист і правозахисниця Альона Шкрум, інформує UAINFO.org.

"А все-таки, у полоні, чи вдалося вам спілкуватися з росіянами? Чи були ті, які співчували?", – питає євродепутат у Тайри.

Ми обідаємо в Європарламенті. Точніше, їсть Тайра, а ми –ловимо кожне її слово.

"Співчували? – питає Тайра. — Ні, такого не було. Була одна жіночка-росіянка, медик, вона мене ненавиділа так само, але виконувала "клятву Гіппократа", передавала мені пігулки після тортур".

"Жінка, — у євродепутата в очах запалюється надія, — і що вона казала? Ви спілкувались?".

Тайра замислюється: "Пам'ятаю, одного разу, мене кинули у камеру після допитів. Було дуже погано. Я ходила, спираючись на стінку".

Росіянка передала мені через "кормушку" знеболювальне. Подивилась на мене: "Что ж ты так переживаешь? Подумаешь, побили. Тебя что, муж никогда не бил?".

"Ні, ніколи. Не бив".

"Правда? — у росіянки округлились очі. — Я хочу посмотреть на твоего мужа, он вообще мужик?" — вона зареготала.

Ми зустрілися з Тайрою у Брюсселі під час відрядження. Вона широко посміхається, підбігає і обіймає, як тільки чує українську мову. Від неї якась неймовірна енергетика, оптимізм і сила. Вона багато жартує, за обідом дуже просить м’яса, а не веганські страви, які тут у більшості в кафе парламенту.

"Тайрам — це позивний Юлії Паєвської, волонтерки, військовослужбовиці та відомого парамедика.

Ти дивишся на її радісне обличчя і впевнену ходу — і не можеш уявити, що вона пережила три місяці полону і тортур у Маріуполі. Три місяці у темній камері. Три місяці болю. Вона їсть і сміється.

За професією Юля — парамедик, командир підрозділу "Янголи Тайри", зараз Уповноважена з питань реабілітації учасників бойових дій. Із 2014 року вона викладала тактичну медицину і рятувала наших військових. З 24 лютого — і наших, і росіян.

У березні її разом із водієм у Маріуполі захопили російські окупанти. Висунули обвинувачення за кримінальним кодексу "днр" за статтею, де покарання — розстріл.

У полоні вона провела три місяці.

Зараз Тайра дає свідчення перед Гельсінською комісією про звірства в Маріуполі і російському полоні. Вона розповідає про 7-річного хлопчика з кульовим пораненням, який помер у неї на руках. Про те, як бачила вагітних ув’язнених у полоні, доля яких досі невідома.

Вимушена знову і знову описувати картини з Маріуполя, які намагається забути: мертву дитину на руках у матері; понівечені тіла жінок і дітей, яких діставали з-під завалів; собак, які тягали містом людські кінцівки.

Європейські депутати наполегливо питають її про "русских": як вони себе поводили? Чи дякували їй за те, що вона рятувала їх життя? Це єдина можливість євродепутатів "доторкнутися" до того, "іншого" світу. Десь там далеко.

"Ні, — каже Тайра, — не дякували. Вони спочатку, як потрапляли у лікарню, дуже боялися, що їх уб’ють, мовчали. А потім, коли розуміли, що не вб’ють, розвалювались і починали кликати мене словами "а ну-ка, деточка". Чи були вони вдячні, що я врятувала їхнє життя? Вони вважали мене "дурочкою", бо рятувала життя російським військовим".

Я дивлюся на неї і згадую її останнє інтерв'ю. Про те, як ув’язнених українців змушували знімати одяг перед тим, як розстріляти.

Одяг був цінніший за їхні життя.

Для мене це страшні кадри з фільмів про Другу світову, які стали реальністю. Для Тайри — реальністю. Для когось у Маріуполі — це відбувається просто зараз.

Це неможливо уявити. Я намагаюсь у собі відтворити це на секунду, і мій мозок закриває від мене картинку. Захищає мене.

Якщо мене бісять ці "рассуждения" про "хороших русскихм, — як же важко це, мабуть, їй. Але Тайра спокійна, вона пояснює іноземним колегам та журналістам знову і знову.

"Росіяни повністю залежні від телебачення, — каже Тайра. — Без інформаційного підживлення — вони реально чахнуть. Вони наче "прикуті до нього" — як вставлені у шию трубки з "Матриці". Немає пропаганди і телебачення — їх починає "ламати" фізично, їм погано. Ми вмикали їм запис українських новин на телефоні. Перші дні вони були, як після "ломки". Далі — починали слухати. Потроху ставити питання. У деяких щось змінювалось у погляді".

"Перекладіть, будь ласка, — додає Тайра. — Ми обов’язково переможемо". Вона дивиться гордо у камеру, сміється і обіймає нас.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube