Те, що Росія – країна з непередбачуваним минулим, зрозуміло давно. Але Володимир Путін не зупиняється ні перед чим, щоб укотре підтвердити правдивість цієї тези. Ба більше, він настільки захопився конструюванням славетного минулого своєї держави, що вирішив трохи покерувати історичним процесом вручну, не залишаючи це, як бувало раніше, на відкуп парламенту. Ну а що за історична політика Росії без зазіхань на минуле України?

Зустріч Путіна з «істориками і представниками традиційних релігій Росії» відбулася ще 4 листопада, але відлунює й досі. 11 грудня він затвердив список доручень органам влади за підсумками тієї зустрічі, чим ще раз довів, що, по-перше, історія і є традиційною релігією в Росії, а по-друге, що вона неможлива без зазіхань на українську минувшину, пише для LB.ua Сергій Громенко, кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього, інформує UAINFO.org.

Почнімо з прямих і неприкритих крадіжок національної спадщини України. До 15 березня наступного року уряд Росії має «опрацювати питання» про створення на базі історико-археологічного музею-заповідника «Кам’яна могила» (Запорізька область) філії аналогічного музею «Херсонес Таврійський» (Крим). Простими словами це означає, що культурними скарбами на нових окупованих територіях України буде розпоряджатися не Росія безпосередньо, а її прокладки зі старих окупованих територій.

Існує лише одне притомне пояснення, навіщо музей на Запоріжжі підпорядковувати кримському музею, а не залишити його самоврядним. Це підготовка до вивезення артефактів з Кам’яної могили на півострів у разі відступу російських військ. Тоді пограбування здійснюватимуть спеціально навчені люди і прикриватимуть його заявами про переміщення фондів усередині одного суб’єкта господарювання.

Наступний крок – до 1 вересня уряду РФ спільно з окупаційними адміністраціями «Л/ДНР», Запоріжжя і Херсонщини та Російським історичним товариством (РІТ) доручено «розробити комплекс заходів з відновлення зруйнованих і капітального ремонту пошкоджених будівель, модернізації технологічного і експозиційного обладнання історико-краєзнавчих і воєнно-історичних музеїв», а також створити там «сучасні експозиції».

Питання навіть не в тому, що ці регіони названі суб’єктами Російської Федерації чи що саме Росія відповідальна за руйнування цих музеїв. Правдива біда в тому, що «відновлення і ремонт» по-російськи може завдати ще більшої шкоди, ніж обстріли і бомбардування. Принаймні саме це відбувається в Криму з Херсонесом, а надто Ханським палацом – некомпетентні підрядники під виглядом реставрації настільки активно руйнують ці пам’ятки, що ми можемо просто не впізнати їх після визволення Криму. Гадати, що деінде буде краще – безглуздо. Ну а чого будуть навчати відвідувачів «сучасні експозиції» – ви і без мене розумієте.

Але найцікавіший, як на мене, оцей пункт: «вжити заходів, спрямованих на популяризацію героїв російської історії та фольклору, які відповідають традиційним цінностям, включаючи використання зображень цих героїв під час виробництва… продукції та товарів народного вжитку». Ця історія почалася на зустрічі 4 листопада, коли Наталія Нарочницька, глас реакційного православ’я, поскаржилася Путіну на неможливість купити майку з «русским» богатирем. Бо «Бетмен відомий, а якийсь наш богатир – ні», – відповів тоді президент. Ну і як бачимо, не забув тих слів і звелів до 15 березня питання це вирішити.

І штука тут навіть не в тому, що саме слово походить від тюркського «багатур» (а не задорнівського «Бога тирити»), і не в тому, що завдяки серії мультфільмів про трьох богатирів ці персонажі стали доволі впізнаваними. І навіть не в тому, що всі вони мало відповідають тим «традиційним цінностям», які плекає Путін – вони постійно бунтують проти влади та блудять (хоч і з жінками), а пияцтво взагалі вважають нормою (утім більшість росіян точно поділяють цю цінність).

Головна проблема в тому – що ніяких «русских» богатирів як таких не існує. Богатирі – це герої двох надзвичайно точно локалізованих центрів – Києва та Новгорода, причому в ті часи, коли про Москву ще навіть не чули. Так, географія їхніх подвигів частково охоплює територію сучасної Росії, але головою всіх богатирів завжди залишався князь Київський Володимир Великий, і саме Київ був столицею «богатирського руху». До чого ж тут Росія? Ну, якщо вже став на слизьку доріжку пограбування сусідів – важко зупинитися. Спочатку анексія Криму з усіма його матеріальними пам’ятками та нематеріальними сенсами, потім – пам’ятник Володимиру біля Кремля, спроба привласнити Анну Київську, і от настав час богатирів.

Наступні кілька пунктів стосуються власне Росії, вони менш важливі, просто перелічимо їх: «розробити механізми популяризації в молодіжному середовищі» історії Росії; об’єднати навчальні програми «Історії Росії» та «Всесвітньої історії» в школах; розробити єдиний підхід до викладання історії рідного краю (а це вже цікавіше – раніше у краєзнавстві можна було сховатися від історичної політики Кремля, але тепер і цю шпаринку заливатимуть бетоном); розробити курс «Історія релігій Росії» для вишів.

Ну а поки Міносвіти РФ розглядатиме всі ці питання, без роботи не залишиться і тамтешній геббельс – голова міжвідомчої комісії з історичного просвітництва Володимир Мединський. 18 грудня було оголошено, що він очолить робочу групу з підготовки нового підручника з історії. Ще 12 вересня стало відомо, що т.зв. «спецоперацію» будуть вивчати в школах, отже, щоб діти не відволікалися на ворожі голоси в інтернеті, їм підсунуть свіжесенькі підручники з єдино правильним трактуванням російського вторгнення.

Підручники з історії авторства Володимира Мединського.

Ну і Кремль не був би Кремлем, якби не кинув камінцем у Захід за принципом «а у вас негрів лінчують». Академія наук, Міносвіти та РІТ мають уже до 1 лютого підготувати матеріали до саміту «Росія – Африка», а також, увага, «забезпечити включення в плани робіт наукових організацій та освітніх організацій… наукові дослідження з історії зародження, розвитку та наслідків колоніальної політики європейських держав на Африканському континенті та інших континентах».

Російські пропагандисти намацали нову больову точку Західного світу – наслідки колонізації, рабовласництва і расизму – і будуть тицяти в неї безперестанку, підіграючи найрадикальнішим антиколоніальним рухам. І все було б нічого, якби Росія першою подала приклад опрацювання історії свого колоніалізму. Та де там! Мало того, що Кремль і не думає просити пробачення в Середньої Азії, Кавказу та Поволжя за Грозного, Єрмолова та Скобелєва, він ще просто тут і зараз веде колоніальну війну проти найближчої сусідки і колишньої периферії – України, яка насмілилася жити своїм життям.

Але боюся, поки це московське лицемірство добре видно лише на Заході, та й там не всюди. Африка і значна частина Азії та Південної Америки можуть так і залишитися в полоні російських наративів. І це проблема, яку Україна чомусь не поспішає вирішувати.

Тож у підсумку Росія знову продемонструвала, що за відсутності успіхів у сьогоденні та добрих перспектив на майбутнє саме історія залишається останнім прихистком її політиків. Тому кількість та якість маніпуляцій з минулим ув Росії та на завойованих нею територіях лише зростатимуть у міру того, як путінський режим наближатиметься до свого кінця.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube