Стоп, стоп, стоп… Які ще привиди? А ті, що не на жарт розійшлися у новому детективі під назвою «Привиди у Венеції». Так знаменитий детектив Еркюль Пуаро, роль якого вчергове виконав Кеннет Брана, повинен буде розгадати загадку, яку підкинула йому сама доля. Йому потрібно буде зрозуміти, хто насправді скоїв вбивство: таємничі примари чи людина. І це виявиться не так то й просто.

В основу сценарію фільму ліг маловідомий роман Агати Крісті «Вечірка на Геловін». Щоправда це доволі вільна адаптація твору великої авторки детективів. Втім, в результаті сама історія вийшла дуже вишуканою, заплутаною і таємничою. Так згідно з сюжетом, приватному детективу Еркюлю Пуаро, що перебуває у Венеції, доводиться розслідувати вбивство, яке було скоєно під час спіритичного сеансу. Пуаро хотів вивести на чисту воду медіумку, яку вважав шахрайкою. А замість того йому довелося розплутувати довгий та дуже заплутаний клубок. Але як і завжди геніальний детектив розставить всі крапки над і та знайде справжнього вбивцю…

Режисером стрічки знову став Кеннет Брана. Це його третій фільм, знятий за мотивами творів Агати Крісті. Так у 2017 році він презентував «Вбивство у Східному експресі», у 2022 році – «Смерть на Нілі» і ось нарешті «Привиди у Венеції». Якщо перше кіно було ідеальне, друге трохи ніяке, то яким вийшла третя серія?

Спробуємо розібратися. Але про усе по поличках.

Повторюсь, адаптований сюжет – практично бездоганний, динамічний, місцями моторошний. Тут є неочікувані повороти подій, містична складова заворожує та примушує затамувати подих. Персонажі добре пропрацьовані та дійсно цікаві. Ну і звісно, що розгадка цієї історії максимально несподівана. 

Але разом з тим це кіно трохи розчаровує. І ось чому.

По-перше, Венеції тут було замало. Хотілося більше живих зйомок, щоб хоч трохи «прогулятися» по цьому неймовірному місту. Очам просто не вистачило насолоди… Натомість більша частина фільму відбувається в старовинному палаццо, а насправді в декораціях. Там дуже темно. Здавалось би така атмосфера мала б підкреслювати таємничість та трагічність подій, які розгортаються. Але ця темрява дуже гнітюча… Та й загалом ця оповідь занадто мінорна. Тож після перегляду, коли виходиш з темряви на світло, дуже хочеться якоїсь термінової радості.

По-друге, є таке враження, що бюджет стрічки «порізали» як змогли. Це стосується і локацій для зйомок, і акторського складу. Ні, ні, усі актори грали гарно: Мішель Єо, Джеймі Дорнан, Тіна Фей, Келлі Райллі, Ріккардо Скамарчіо, Камміль Коттен, Кайл Аллен, Джуд Хілл, Алі Хан та Емма Лейрд.

Але пригадайте зірковий склад «Вбивства у Східному експресі». Тоді Кеннету Брані вдалося звести на одному знімальному майданчику зірок першого ешелону. Наприклад, Джонні Деппа, Пенелопу Крус, Мішель Пфайфер, Джуді Денч… Тож таке враження, що нині світло приглушили…  

По-третє, Еркюль Пуаро був якийсь сам не свій. Щось в ньому кардинально змінилось. Події «Привидів у Венеції» відбуваються у 1947 році, тобто за десять років після «Смерті на Нілі». Минула Друга світова і це точно наклало неабиякий відбиток на персонажа. Біль від війни стерти неможливо. Втім важливо зберегти, якісь основні риси та найголовніше особливу харизму Пуаро. Натомість головний герой у стрічці – немов порожня ваза.

Ну і останнє. Операторська робота також не порадувала. Очам було не тільки темно, а й доволі нудно.

Фільм «Привиди у Венеції», попри усі мінуси, - це гарне тренування для вашого мозку. Але із самого початку не покладайте на нього великих надій. Тільки в цьому випадку ви зможете насолодитись детективом.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube