Напевно, вперше, спостерігаємо такий величезний медійний інтерес до виборів у сусідній Словаччині. З одного боку, це добре, бо пріоритизація відносин із нашими сусідами та інтерес до їхнього порядку денного — вкрай важливі.

З іншого боку, дуже видно, як ми по другому колу заходимо на той самий невдалий зовнішньополітичний підхід, як після 2014 року, коли значну частину ставки робимо на необґрунтовану віру в збереження політичної кон’юнктури та статусу-кво на Заході, на якій тримається наша фінансова та військова підтримка з боку ЄС і НАТО.

Таку думку у своєму блозі висловив експерт з міжнародної політики аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілія Куса, інформує UAINFO.org.

Тому насправді нам не стільки цікаві вибори в Словаччині, скільки вони нас лякають. Адже якщо Словаччина стане «другою Угорщиною», як пишуть наші ЗМІ, то підтримка України послабиться, а значить, послабиться і наша обороноздатність.

У цьому підході закладено одразу кілька суттєвих помилок, через які ми свого часу не змогли вибудувати нормальну архітектуру безпеки після 2014 року:

1. Віра у вічність і непохитність західної підтримки. Раз Росія — ворог для ЄС і НАТО, то нас підтримуватимуть завжди, якою б не була ціна. Але тут ігноруються дрібні речі на кшталт різного сприйняття російської загрози на Заході, різного ставлення до концепту перемоги чи різних пріоритетів зовнішньої політики самих західних країн, яка не завжди зациклена на Україні. А тому, коли ця вічність опиняється під питанням, то нас накривають страхи і хвилювання, бо "плану Б" у масовому сприйнятті немає. Тому від одних лише виборів у Словаччині у нас уже бояться, що вся наша політика обвалиться. В ідеалі, такого бути не повинно, тому що необхідні сильні зв’язки на інституційному рівні, і обережна гра з різними політичними силами, а не тільки тими, хто добре виступає з нашими тезами на публіці.

2. Небажання занурюватися в чужий контекст. Нас не цікавить, чому люди в Словаччині чи Угорщині голосують за цих політиків, чому ці політики просувають саме такий порядок денний, а не інший, чому вони мають нас підтримувати вічно, і ігнорувати власні інтереси. Коли ми опускаємо ці речі, все, що відбувається, починають пояснювати просто: рука Кремля. Просто так вийшло, що проросійські сили раптом перемагають на виборах. А звідси виходить ще один логічний висновок: раз це ворожі нам сили, то нам їх треба сприймати в багнети, що автоматом відрізає можливості розглянути варіанти співпраці та компромісу.

3. Переоцінка самих себе. Нам здається, що раз ми несемо на собі основний тягар війни, то всі нам винні і ніхто не ставитиме жодних зайвих запитань. У більшості випадків це не так. У партнерів постійно щось змінюється, відбувається переоцінка ситуації, аналізується ситуація на фронті, робляться якісь висновки, відбуваються якісь перемовини, змінюються очільники партій та урядів, громадська думка. Динамічну ситуацію ми часто розглядаємо як незмінну статику, а стосунки з нами оцінюємо за формулою «захищайте наші інтереси, тому що… ну, ви знаєте». Це може працювати в період первинного шоку, коли у всіх тільки формуються позиції, багато хто імпровізує і ще незрозумілий проміжний результат кризи. Але з часом все змінюється, і нам головне не переоцінювати власну моральну позицію і не натягувати її на очі інших суспільств і урядів. Інакше виходить ось так, як зараз, коли конфлікт із сусідами по зерну подається як "ніж у спину", а вибори в Словаччині стали битвою добра і зла.

Я особисто не чекаю жодних фундаментальних зрушень від результату виборів. Велике питання, якою буде нова коаліція, і чи справді партія Роберта Фіцо буде такою вже впливовою в цій коаліції. У будь-якому разі, нам треба буде навчитися жити з новою політичною реальністю в Братиславі, і прийняти те, що з плином війни ситуація в цих країнах може й змінюватиметься, а іноді - не так, як ми хочемо.

Зрештою, попереду вибори в Польщі, у США, до Європарламенту і в Британії.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube