Фото: www.rivnepost.rv.ua

9 листопада 1989-го, 34 роки тому, впав Берлінський мур. Тоді вперше за майже три десятиліття жителі східної та західної частин міста змогли вільно перетнути кордон.

У НДР Берлінський мур офіційно називали Антифашистським оборонним валом, у ФРН — Ганебною стіною., пише NV.ua, інформує UAINFO.org.

В історію ж стіна увійшла як найбільш матеріальне втілення «залізної завіси»: Західний і Східний Берлін, а з ними і два світи, розмежували більше 155 км бетонних і металевих загороджень, додатково оснащених на більшості ділянок «смугою смерті». Земляні рови, колючий дріт, сигнальна огорожа під електричною напругою, смуги з гострих шипів і контрольно-слідові піщані ділянки, сторожові вишки і конвой, готовий відкрити вогонь на ураження — все це було покликане утримати жителів НДР від спроб втечі до ФРН.

«28 років, два місяці і 28 днів Берлінська стіна розділяла Схід і Захід. Вона перерізала інфраструктуру міста, пролягала прямо через будівлі, наглухо блокувала вулиці, водні шляхи і залізничний рух; розривала сім'ї, друзів і коханих; руйнувала надії і життя», — так пише про сумнозвісну споруду відомий німецький історик Ганс-Герман Гертле у своїй книзі Берлінська стіна — монумент Холодної війни (Die Berliner Mauer — Monument des Kalten Krieges).

Мур миттєво втратив свою грізну міць 9 листопада 1989 року. Того вечора були відкриті для вільного проходу контрольно-пропускні пункти, а протягом декількох місяців німці з обох частин Німеччини розтрощили і більшу частину самої стіни.

Так 33 роки тому було започатковано возз'єднання Німеччини. Вже через рік, 3 жовтня 1990-го, країна святкувала своє офіційне возз'єднання. Ця дата досі залишається національним святом у сучасній ФРН.

NV розповідає 10 маловідомих фактів, які розкривають історію Берлінського муру та найдраматичніші сторінки його існування.

1. До зведення муру з НДР до ФРН втекли 3,5 млн осіб

До того, як у 1961 році почалося зведення Берлінського муру, Німеччина була розділена вже 16 років. Після поразки у Другій світовій війні її східна частина опинилася в зоні радянської окупації, а західна — під управлінням британської, французької та американської адміністрацій. Аналогічним чином — на чотири сектори — був розділений і Берлін.

У 1949 році три західних частини країни утворили Федеративну Республіку Німеччина (ФРН), тоді як у радянській зоні тоді ж створили Німецьку Демократичну Республіку (НДР). Різниця в рівні свобод і розвитку двох республік була очевидною, і за перші півтора десятиліття після війни з НДР до ФРН втекли 3,5 млн осіб. Як мінімум половину таких біженців щорічно становили молоді люди до 25 років.

Відтік найбільш працездатного населення був топ-проблемою і для Східного Берліна.

Берлінці з подивом спостерігають за будівництвом муру, 13 серпня 1961 року / Фото: The Federal Government, Photographer: Horst Siegmann

Західна частина міста, на яку поширювалася конституція ФРН, опинилася в ізоляції — територія німецької столиці перебувала в НДР. Однак цей острівець Заходу залишався центром тяжіння для всієї Східної Німеччини. І хоча між двома частинами Берліна діяли понад 80 пропускних пунктів, межа залишалася відносно відкритою: щодня її перетинали 300−500 тис. осіб. Багато східних фахівців вважали за краще працювати в Західному Берліні, а сім'ї, що опинилися в двох різних світах, продовжували відвідувати один одного.

Все змінилося в ніч на неділю, 13 серпня 1961-го, коли на вулицях Берліна з’явилися перші мотки колючого дроту, а для жителів Східного Берліна кордон повністю заблокували воєнізовані патрулі. Так почалося будівництво Берлінського муру, який до середини 1970-х перетворилася на неприступний бетонний бар'єр заввишки приблизно 3,5 метри зі складною системою захисту.

Солдат з НДР і хлопчик із Західного Берліна, 13 серпня 1961-го. На місці майбутнього муру - колючий дріт / Фото: Polizeihistorische Sammlung des Polizeipräsidenten in Berlin

На рішенні закрити кордон наполягав лідер НДР Вальтер Ульбріхт. У серпня 1961-го він дістав підтримку керівництва СРСР та інших країн Організації Варшавського договору.

2. Східним німцям заборонялося обмінюватися подарунками й махати через мур

Ще до того, як Берлінський мур перетворився на неприступний вал, керівництво НДР доклало всіх зусиль, щоб звести нанівець будь-які можливі контакти західних і східних німців.

Розділені жителі Берліна, вересень 1961 року / Фото: Polizeihistorische Sammlung des Polizeipräsidenten in Berlin

28 серпня 1961-го, через два тижні з початку розмежування міста стіною, шеф поліції Східного Берліна ознайомив підлеглих з новою інструкцією МВС.

Вона наказувала утримувати східних берлінців на відстані як мінімум 100 метрів від муру. «У всій зоні державного кордону, особливо на контрольно-пропускних пунктах, слід запобігати будь-яким контактам — [заборонені] махання, обмін вітаннями або листами, передавання подарунків тощо — між жителями Західного Берліна і людьми в секторі НДР», — йшлося в цій інструкції.

Мур в районі вулиць Бернауер-штрассе, Бруннен-штрассе і кладовища на Лізен-штрассе був згодом спеціально підвищений, щоб позбавити берлінців можливості махати одне одному або встановлювати інші форми контактів.

3. Кожен дев’ятий утікач через мур був дезертиром

За 28 років існування Берлінського муру (серпень 1961-го — листопад 1989-го) втекти через неї до ФРН спромоглися 5 тис. 75 осіб.

574 з них були дезертирами з лав армії НДР. Першим став 19-річний солдат Конрад Шуман, який стояв на варті уздовж споруджуваної стіни.

Стрибок до свободи - Конрад Шуман тікає зі Східного Берліна в Західний / Фото: Peter Leibing

15 серпня 1961-го року, на третій день після початку зведення муру, Шуман зробив найвідоміший у світі «стрибок до свободи», що потрапив в об'єктиви журналістів, які чергували біля стіни. Після кількох хвилин вагань Шуман перестрибнув прикордонне загородження з колючого дроту — підбадьорюваний жителями і поліцейськими Західного Берліна.

Кадри його втечі облетіли весь західний світ, однак Шумана обтяжувала його раптова відомість. Він перебрався із Західного Берліна до Баварії, але десятиліттями побоювався помсти спецслужб НДР і вимушено не підтримував контактів зі своєю сім'єю, що залишилася у Східній Німеччині.

Відеохроніка втечі Шумана:

«Лише з 9 листопада 1989 року я відчуваю себе дійсно вільним», — казав він згодом про падіння Берлінського муру. У 1998 році Шуман, який страждав від депресії, покінчив життя самогубством.

Неподалік від перехрестя вулиць Руппінер-штрассе і Бернауер-штрассе в Берліні, де Шуман здійснив свою втечу, встановлена скульптура його пам’яті. У своїх спогадах він розповідав, що до втечі його підштовхнула одна зі сцен, побачених у перші дні будівництва стіни. Тоді на очах Шумана прикордонники заборонили повернутися до ФРН берлінській дівчинці, яка гостювала у бабусі й дідуся в НДР. Її батьки залишилися в Західному Берліні і, стоячи біля самого кордону, марно просили повернути їм дитину.

4. Дозвіл стріляти на ураження скасували лише за пів року до падіння муру

Як мінімум 140 осіб загинули біля Берлінського муру в 1961—1989 роках. Серед них були і випадкові жертви, проте більшість загиблих вбили під час спроби втекти.

Таке право охоронці Берлінського муру отримали менш ніж через два тижні після початку його будівництва. 22 серпня 1961-го політбюро Соціалістичної єдиної партії НДР затвердило план «систематичного розширення заходів безпеки на кордоні».

Політбюро зобов’язало повідомити армію і поліцію НДР про те, що будь-який порушник законів НДР (тобто втікач через кордон) повинен бути «закликаний до порядку — за необхідності за допомогою вогнепальної зброї».

Вже через два дні Берлінська стіна відкрила рахунок жертвам цих правил.

Гюнтер Літфін, перша жертва Берлінської стіни / Фото: chronik-der-mauer.de

Першим віддав життя 24-річний берлінський кравець Гюнтер Літфін. Він давно планував переїхати до Західного Берліна зі Східного і навіть підшукав собі нове житло. Однак раптове зведення стіни порушило його плани.

Літфін вирішив тікати нелегально, але 24 серпня 1961-го його вбили під час спроби перетнути вплав Берлінсько-Шпандауський канал, що розділяє місто. Куля наздогнала його за декілька метрів від території Західного Берліна.

Кінець жорстокій практиці було покладено лише в квітні 1989-го. Тоді генерал-полковник Фріц Штрелец, голова Генштабу армії НДР, поширив серед підлеглих негласне розпорядження керівника республіки Еріха Гонеккера.

У ньому йшлося про те, що відтепер стріляти по втікачах через Берлінську стіну без наказу заборонено. Також зазначалося, що в нинішній політичній ситуації буде краще допустити втечу, аніж відкрити вогонь по людях.

Однак населення НДР не знало про цей указ — його поширили прикордонникам таємно і в усній формі.

Меморіал пам'яті загиблих біля муру (Бернауер-штрассе, Берлін, вересень 2019 року) / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch

5. Наймасовішу втечу здійснили через тунель

3−4 жовтня 1964 року через виритий під Берлінською стіною тунель зуміли втекти 57 жителів Східного Берліна. Це була наймасовіша одномоментна втеча через бетонну перешкоду.

Як і в багатьох інших випадках підземних втеч, вирити 145-метровий тунель допомогли західні берлінці. Серед них був і студент-фізик Райнхард Фуррер, який пізніше став відомим німецьким вченим і астронавтом.

Втікачів "тунелю 57" піднімають з двометрової глибини на територію Західного Берліна, 3-4 жовтня 1964 / Фото: BStU

Під кінець операції війська НДР виявили втікачів і вхід у тунель. Зав’язалася перестрілка, під час якої один зі східнонімецьких прикордонників помилково вистрілив у свого колегу, унтер-офіцера Егона Шульца. Поранення виявилося смертельним, проте в НДР приховали правду про загибель Шульца. Було оголошено, що він загинув від рук перебіжчиків і створено культ навколо імені прикордонника — ім'ям Шульца назвали вулиці та навчальні заклади. Після возз'єднання Німеччини більшості цих об'єктів повернули колишні назви.

6. Берлінський мур став однією з причин банкрутства НДР

Витрати на утримання стіни були величезними: відомо, що до 1983 року її щорічне обслуговування, з урахуванням витрат на персонал, обходилося в 1 млрд марок. Це в десять разів більше, ніж витрати на спорудження основної частини бетонного валу до кінця 70-х (було витрачено близько 100 млн марок).

Будівництво нової ділянки Берлінського муру на Бернауер-штрассе, 7 липня 1980 / Фото: Polizeihistorische Sammlung / Der Polizeipräsident in Berlin

НДР була країною-рекордсменом Східного блоку за тим, яку частку національного доходу витрачала на військові витрати. Левова їх частка йшла на утримання прикордонних військ і спецслужби Штазі, що забезпечували зокрема непроникність Берлінської стіни.

У 1980-х ця частка становила 957 марок на душу населення — втричі вище, ніж у Радянському Союзі (322 марки).

Німецькі історики вважають, що цей фактор був серед тих, які спровокували падіння економіки НДР та її фактичне банкрутство до кінця 80-х. Тоді країна була змушена просити ФРН про нову програму економічної допомоги.

7. Менш ніж за рік до падіння муру лідер НДР обіцяв їй стояти ще 100 років

У січні 1989 року Еріх Гонеккер, керівник НДР і генсек ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини, заявив, що Берлінський мур «все ще існуватиме через 50 або навіть через 100 років». «Стіна залишиться доти, доки не зміняться умови, які призвели до її зведення», — стверджував Гонеккер.

Залишки стіни в сучасному Берліні, вересень 2019 року / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch

Однак уже в найближчі місяці умови змінилися докорінно. Економічне становище НДР було жалюгідним, у країні наростали протестні демонстрації. Соціалістичний блок розпадався на очах: Чехословаччина (ЧССР) і Угорщина на тлі хвилі демократичних рухів відкрили кордони з Австрією і ФРН, через які на Захід кинулися тікати десятки тисяч жителів НДР. Намагаючись утримати потоки біженців, восени 1989 року НДР фактично закрила кордон з сусідньою ЧССР. Обурення східних німців росло, багатотисячні демонстрації проходили дедалі частіше — так, 9 жовтня на вулиці Лейцпіга вийшло 70 тис. осіб. Учасники протестів у НДР вимагали реформ, вільних виборів, а дисиденти почали відкрито створювати опозиційні та правозахисні організації.

У кінці жовтня Еріх Гонеккер пішов у відставку (зокрема через хворобу), поступившись своєю посадою Егону Кренцу.

8. 9 листопада стіну «обрушили» ЗМІ і помилка чиновника

Під тиском протестів, що охопили країну, влада НДР вела переговори з ФРН про економічну допомогу в обмін на послаблення політичного режиму і правил перетину кордону. 9 листопада 1989-го Політбюро НДР затвердило новий режим виїзду з країни: тепер можна було подавати заявки на еміграцію в ФРН, також дозволялися 30-денні поїздки в Західну Німеччину, але для цього потрібні були паспорт і віза.

Так влада країни сподівалася уникнути її миттєвого спустошення: паспорти були лише у 4 млн з 16,6 млн жителів НДР. Новий режим мав набути чинності наступного дня, 10 листопада, щоб паспортні столи встигли підготуватися до напливу людей.

Оголосити про це рішення увечері 9 листопада Політбюро довірило своєму спікеру Гюнтеру Шабовскі. Він не брав участі в засіданні керівництва країни і не знав про деталі нових правил. Зачитуючи їх на пресконференції, Шабовскі згадав, що заявки на виїзд розглядатимуть швидко, а виїжджати до ФРН дозволяється через всі пункти пропуску, включно з КПП Берлінського муру.

Історична прес-конференція Гюнтера Шабовскі транслюється на найбільшій зі збережених ділянок стіни в Берліні, 3 листопада 2019 / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch

«Коли це набуває чинності?» — запитали чиновника журналісти. Шабовскі розгубився і ніяково почав переглядати папери. Він випустив з уваги відстрочку до 10 листопада і процитував інший фрагмент документа: «Негайно, без зволікання».

Репортаж про доленосну пресконференцію Гюнтера Шабовскі:

Новина про те, що громадяни НДР можуть з цього моменту перетинати кордон з ФРН, миттєво розлетілася у ЗМІ Західної Німеччини і досягла Східної. «НДР відкрила кордон» — такі заголовки бачили на екранах жителі ФРН ввечері 9 листопада.

Через кілька годин по обидва боки Берлінського муру зібралися тисячі схвильованих німців. Ситуація була вкрай напруженою: прикордонникам не давали жодних вказівок про пропуск людей, і з’ясувати щось у начальства в пізній вечір їм не вдавалося.

Побоюючись як смертельної тисняви, так і натиску людей на самих прикордонників, військові вирішили на свій страх і ризик відкрити пункти пропуску і зупинити прикордонний контроль. Вважається, що першим історичне рішення прийняв Гаральд Ягер, старший офіцер біля КПП на Борнгольмер-штрассе.

Так ближче до опівночі 9 листопада сталося падіння Берлінського муру. Через кілька годин в ту ж ніч тисячі радісних німців з ФРН і НДР обіймали одне одного, не вірячи в реальність того, що відбувається.

Жителі Західного Берліна вітають співвітчизників з НДР, що проїжджають через відкриті КПП, 10 листопада 1989 року / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch / File Photo

9. У німецькій мові існує слово, що означає руйнівників Берлінського муру

Їх називають Mauerspecht — «дятли муру». Берлінську стіну, розписану численними графіті, малюнками й написами, розібрали практично повністю протягом лічених місяців після її падіння і возз'єднання Німеччини в 1990-му.

Берлінці з кувалдами, молотками і зубилами трощили споруду, яка на три десятиліття розділила їхні життя. Найбільш заповзятливі навіть організували прокат інструментів, хоча перший час поліція Західного Берліна безуспішно закликала людей не руйнувати стіну.

Прикордонник з НДР спостерігає за руйнуванням Берлінського муру, 2 червня 1990 року / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch / File Photo

Серед «стінних дятлів» були як мисливці за історичними сувенірами, так і ті, хто хотів якнайшвидшого руйнування цього символу Холодної війни.

Один з тих, кого називали Mauerspecht, став останньою жертвою Берлінського муру. Намагаючись відбити шматочок стіни біля її основи, 14-річний школяр Крістоф-Мануель Брамбек обрушив на себе верхню частину бетонної конструкції і загинув під її уламками 31 серпня 1990 року.

10. Винних у загибелі людей біля Берлінського муру судили навіть через десятиліття

Злочини, пов’язані з Берлінським муром, розслідували в Німеччині протягом багатьох років після її падіння.

Наприклад, у 1997 році, через сім років після возз'єднання Німеччини, німецький суд визнав винними двох колишніх прикордонників НДР, Рольфа Фрідріха і Еріха Шрайбера.

Їх засудили до 20 місяців в’язниці умовно за злочин, вчинений за 35 років до цього: вбивство Петера Фехтера, втікача зі Східного Берліна. Його історія — одна з найтрагічніших і найбільш знакових сторінок Берлінської стіни.

Військовий НДР забирає бездиханне тіло Петера Фехтера, убитого біля стіни 17 серпня 1962 року. Архівні кадри транслюються на залишках Берлінського муру, листопад 2019 року / Фото: REUTERS / Fabrizio Bensch

18-річний муляр, Фехтер вирішив разом з другом тікати в Західний Берлін через рік після зведення стіни. 17 серпня 1962 року вони спробували перелізти через стіну неподалік від найвідомішого пропускного пункту в центрі міста — американського КПП Чарлі.

Другу Фехтера втеча вдалася, а сам він дістав важке кульове поранення. Поранений Фехтер впав назад на територію НДР, де стікав кров’ю і кликав на допомогу ще близько години — поки його серце не зупинилося. Ділянка «смуги смерті», де лежав Фехтер, проглядалася по обидва боки стіни, проте ніхто з військових йому не допоміг.

Трагедія набула широкого резонансу. Вже наступного дня західні берлінці провели масові демонстрації, звинувачуючи владу НДР у жорстокості, а американський контингент Берліна — у бездіяльності.

Обкладинка журналу Time за серпень 1962 року / Фото: Time

Історія Фехтера потрапила на обкладинку журналу Time у серпні 1962-го. Матеріал закріпив у англомовному світі вираз Ганебна стіна — слідом за словами Віллі Брандта, бургомістра Західного Берліна і майбутнього канцлера ФРН.

Прикордонники Фрідріх і Шрайбер визнали свою провину, хоча розслідування не змогло встановити, хто з них (або третій, вже померлий товариш по службі) зробив фатальний для Фехтера постріл. На суді в 1997 році вони заявили, що хотіли б повернути час назад і зберегти життя втікачеві.

 За матеріалами книги Die Berliner Mauer — Monument des Kalten Krieges ; сайту Chronik der Mauer.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube