Обурення висловлюваннями Ірини Фаріон на адресу військових справедливо обурило відомих українців. Але підсумковий висновок, що слова Фаріон про, цитата, "ухилянтів та москворотих биків", а також про "бидломасу", яка не підтримує її заяв, обурили суспільство – не зовсім правильний. Точніше, зовсім неправильний, пише для  NV.ua Письменник, кіносценарист Андрій Кокотюха, інформує UAINFO.org.

Подібні висновки щодо суспільства та його реакції на щось чи когось роблять ті, хто зазвичай без наявних для того підстав вважає а) свою діяльність та власні висновки суспільно важливими; б) свій власний вплив на суспільство помітним, і в) не враховує можливості, коли від опонента подібне прилетить бумерангом. У державах із перманентною нестабільністю завжди є чимало громадян, від політиків і фінансистів до діячів культури та медійників, готових проголосити себе лідерами суспільної думки й раз по раз на цьому наголошувати. Або ж проголосити небезпечним для суспільства того, кого вигідно у даний конкретний момент. України це також стосується.

Соціологи визначають суспільство як організовану сукупність людей на певному етапі історичного розвитку, об'єднаних характерними для них відносинами. Разом із тим німецький соціолог Георг Зіммель ще в середині XIX cтоліття стверджував: суспільство тоді відповідає подібному визначенню, коли протиставлено арифметичній сумі окремих індивідів.

Розшифрую, поясню коротко й популярно — йдеться про спільноти, які з появою соцмереж у ХХІ століття визначають як бульбашки.

І якщо бульбашка, в якій перебуваєте ви і з якихось причин себе нею обмежили, реагує на якесь слово чи дію позитивно або негативно, це зовсім не означає, що так само реагуватиме й суспільство.

Таким чином, проектувати власну бульбашку та її звичаї на все суспільство було, є й буде помилкою. А для України з нашою молодою нестійкою демократією, котра вже скоро як десять років ще й випробовується різними фазами російської військової агресії, подібні помилки ризикують стати фатальними. Адже мимоволі чи ненавмисно каламутять оптику та збивають приціли, змушуючи видавати штучні, надумані проблеми за суспільно важливі.

Так, питання мови в Україні є одним із найбільш важливих, значимих та значущих. Проте воно не розколює суспільство. Адже суспільство, яке протистоїть тій самій арифметичній сумі окремих індивідів, часто-густо не знає, як виглядає Ірина Фаріон. Ще щось та й чули, коли вона була депутатом Верховної Ради. Але лише чули: чимось помітнішим за кілька гнівних виступів із трибуни політична діячка не відзначилася.

Діяльність цієї особи, яка називає себе науковицею, також жодним чином не впливає чином ані на освітній, ані на культурний, ані на жодний інший суспільний процес. Хоча б тому, що українську мову знать та розуміють усі без винятку громадяни України незалежно від регіону. Не порозумітися неможливо. Є цілком зрозуміле неприйняття російської в публічному просторі, але все ж таки в медійну площину виходять скандали, причиною яких є неприйняття саме української в Україні. Свіжий на сьогодні приклад — київський таксист, переселенець із Криму, який висадив пасажирів, бо ті говорили з ним українською і вимагали того ж самого.

Але саме на цьому прикладі й варто показати справжню лінію розколу суспільства. Яку за фасадом локальних мовних конфліктів досі не завжди помічають претенденти на лідерство в царині суспільної думки. Бо роботу звільненому після скандалу таксистові запропонувала співачка Світлана Лобода. Яка в рази відоміша й пізнаваніша не бульбашками, а організованою сукупністю людей. Отже, має певний вплив та, що важливіше, ретранслює погляди українців із радянською ідентичністю, тієї самої - дуже великої навіть під час масштабної війни, — групи какаяразніца.

Зовсім недавно Лобода отримала нове прізвисько — Риганіца, після того, як у російській версії свого нового треку замінила Київ, який був в українській, на Ригу. Співачка, яка нібито покаялася й визнала помилки в ставленні до нинішньої фази війни, все одно працює на два музичних ринки. Адже триматися за Росію попри все — її ідентичність. Як бачите, вона без проблем переходить на українську. Проте її україномовність — незграбний реверанс, спроба дотриматися правил пристойності, не більше. Але подібні вчинки суголосні насправді значній частині нашого суспільства. Погодьтеся: мовне питання тут друго-, якщо взагалі не третьорядне.

До чого тут Радянський Союз, якого вже тридцять два роки нема, спитаєте ви? Відповідь на це питання дає Юджин М. Фішел у своїй книзі Московський фактор. Автор тривалий час працював у Раді національної безпеки США, де займався питаннями пострадянського регіону та досліджував особливості американської політики щодо нього. Червоною ниткою крізь книгу проходить висновок: жоден американський президент, від Буша-старшого до Барака Обами, після розвалу СРСР не сприймав Росію та Україну окремо одна від одної. За замовчуванням вважалося, що Росія — це СРСР, тільки з іншою назвою. А Україна — такий собі аналог бунтівного штату Америки, просякнутий сепаратизмом. Саме з цих позицій спроба Заходу врегулювати й припинити російсько-українську війну триває дотепер.

Але саме так Росію досі сприймає значний суспільний прошарок і всередині України. Орієнтація Світлани Лободи на дві країни попри все та підтримку, яку вона має поруч із неприйняттям — лише шматочок великого політико-економіко-соціально-культурного пазлу, з якого складається не так проросійська, як справді прорадянська ідентичність. Саме ностальгія за тією, радянською стабільністю, міфологізовану спершу ідеологами КПРС, а потім — сучасними рашистами, дозволяла розколювати Україну практично від перших днів проголошеної Незалежності.

Читайте також: Омбудсмен звернувся до правоохоронців через скандальні висловлювання Фаріон

І саме розкол по лінії ідентичності зробив можливим російське вторгнення на Донбас 2014 року. Відмотаємо плівку на листопад 1991 року, коли йшла підготовка до всеукраїнського референдуму щодо Незалежності. Будь-який спостерігач та навіть деякі учасники процесу визнають: тоді на суспільні настрої працював переважно споживацький наратив. Мовляв, Україна годувала весь Союз, тому досить, хай тепер самі себе годують, а ми годуватимемо себе і наїмося нарешті. Ідеологія, культура, мова, релігія, та навіть політика тут працювали мало або не працювали зовсім. Завдяки, грубо кажучи, бажанню наїстися й ні з ким не ділитися референдум показав підтримку Незалежності в усіх без винятку регіонах незалежно від мови його учасників на 90,32%

Але вже 2014-того року Україна напоролася на те, за що боролася і чим озброїлася 1991-го, апелюючи до суспільних настроїв жити добре й заможно. Процес описав британський письменник українського походження Пітер Померанцев у книзі Це не пропаганда, визначивши подібне дійство пародією на протест. Це коли гаслами й діями, котрі сприяють позитивним процесам, як ось проголошення Незалежності та встановлення демократії, користуються вороги, мавпуючи їх, дзеркалячи та надаючи протилежного сенсу.

Читайте також: "Бідолашна панночка": Фаріон відреагувала на звинувачення Пташки і назвала її подругою Медведчука

Згадайте вкинуте вже під час Революції Гідності гасло: Донбас годує всю Україну, досить, ми відділяємося! Ось парадокс — однакові базові тези, вкинуті всередину країни в 1991-му та 2014-му спрацювали спершу на об`єднання, потім — на розкол. Тому, що в обох випадках їх просували вихованці не питомо російської, а питомо радянської системи. Професійний ідеолог Леонід Кравчук із командою в першому випадку, московський Кремль — у другому. В обох — і не лише наведених — випадках суспільство, а не окремо взяті клуби за інтересами, розколювали питання ідентичності.

А в сухому залишку ця лінія проходить між умовним Майданом та умовним Антимайданом. Ані до першого, ані до другого Ірина Фаріон та подібні до неї стосунку не мають. Натомість такі, як Світлана Лобода, плекають щирі ілюзії знайти баланс між ідентичностями, ставлячи перед собою передусім комерційну мету. Аби обидві сторони капіталізували подібні зусилля й не сварилися. Звісно ж, це неможливо. Але зменшити вплив Антимайдану на суспільство, а не на бульбашки, реально можуть не гнівні дописи в соцмережах, а правильна, продумана державна політика. Передусім у галузях освіти й культури. Поки цього нема, звинуватити Фаріон та подібних до неї в неіснуючих насправді розколах найпростіше.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube