Що означають заяви Нетаньягу про створення демілітаризованої зони в Газі після закінчення війни?

Його заяви одразу ж викликали бурхливу реакцію в регіоні та на Заході. З різних причин. Здебільшого, через не зовсім зрозумілу роль, яку сам Ізраїль собі відводить у цьому процесі, пише для NV.ua експерт з міжнародної політики аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілія Куса, інформує UAINFO.org. 

За словами Нетаньягу, після закінчення основних бойових дій, які, зрозуміло, мають закінчитися повною ліквідацією ХАМАС і їхньої інфраструктури в Газі, сам анклав має бути демілітаризовано і перетворено на буферну зону, щоб убезпечити Ізраїль від можливих майбутніх атак. Прем'єр Ізраїлю також відкинув будь-яку міжнародну присутність, а також присутність Палестинської автономії на цій території.

Тобто, якщо відштовхуватися від його слів, які він нібито сказав також членам Кнесету й американським переговорникам, після війни Газою ніхто не керуватиме, а ЦАХАЛ залишаться там на невизначений термін, нібито зрушуючи колишні кордони Гази та Ізраїлю.

Водночас незрозуміло, чи передбачає існування демілітаризованої зони відновлення цивільної інфраструктури, житла і повернення біженців, чи це така ідея просто спустошеної території, яка буде новим полем битви між ізраїльтянами і ще більш запеклими палестинцями.

План Нетаньягу входить у протиріччя з планами США і регіональних гравців, які виступають проти окупації Ізраїлем Гази і вигнання місцевих жителів.

США вже надіслали сигнал Нетаньягу та його правим міністрам, запровадивши напередодні санкції проти ізраїльських поселенців, які нападають на палестинських арабів на окупованих територіях Західного берега, унаслідок чого вже кілька десятків людей загинули, починаючи з 7 жовтня. Очевидно, візові обмеження, які запровадили Штати, — це спроба натиснути на Ізраїль, щоб він пом’якшив свою позицію щодо майбутнього Гази і став більш поступливим на переговорах про мир із палестинцями.

Регіональні держави поки що не роблять практичних кроків, усі зайняті своїми справами, і тримають єдиний фронт на публічному рівні, попутно конкуруючи між собою за статус най-най захисника пригноблених палестинців.

Туреччина сподівається викроїти для себе місце посередника шляхом політико-дипломатичного тиску на Ізраїль. Катар використовує свої зв’язки з ХАМАС як козир проти Ізраїлю і для зближення зі США. Саудівська Аравія поки що перебуває в якійсь прострації, і намагається балансувати. Іран схиляє Ізраїль до миру шляхом тиску, що насичується, через єменських хуситів, Хезболлу в Лівані та напади на американські військові бази в Іраку та Сирії.

У Єгипті та Йорданії бояться напливу біженців, особливо в міру просування ЦАХАЛу на півдні сектору Гази, де розташоване друге за величиною місто Хан-Юнес, де сховалися переміщені з півночі регіону, а також прикордонне місто Рафах, через яке проходить уся гуманітарка.

Напруга між США та арабами явно зростає, і відновлення бойових дій у Газі знову загострює поляризацію в західних суспільствах з приводу палестинського питання, а також відповідні дискусії в мусульманському світі. Але з точки зору інтересів, позиції зовнішніх гравців істотно не змінилися.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube