Париж в момент перетворився на проактивного прихильника Києва: у такий спосіб Франція відновила боротьбу з ФРН за домінування в ЄС. Це добра нагода подолати синдром страху кремля. 

Про це пише шеф-редактор видання Obozrevatel Орест Сохар, інформує UAINFO.org.

"Анамнез взаємин Берліна та Парижа добре відстежується на прикладі останньої зустрічі європейських лідерів: французький президент Макрон танком проїхався по бундесканцлеру ФРН Шольцу. Спершу роздратував його "припущенням" про відрядження західних сухопутних військ до України, а згодом — відверто знущався. 

"Багато людей, які сьогодні кажуть "ніколи-ніколи", були тими самими людьми, які сказали "ніколи-ніколи танки, ніколи-ніколи літаки, ніколи-ніколи ракети великої дальності, ніколи-ніколи всього цього"... Я нагадую вам, що 2 роки тому багато хто за цим столом говорив: "Ми запропонуємо спальні мішки й шоломи", —  Макрон.

Німці відповіли, що Макрон такий крутий лише на словах. Франція відправила військової допомоги Україні лише на €640 млн, тоді як Німеччина  надала і чи запланувала — на €17,7 млрд: "Шольц використовує кожну нагоду натиснути на країни ЄС, зокрема на Францію, щоб ті надіслали Україні більше зброї та боєприпасів".

Читайте також: Французький спецназ в Україні: що задумав Макрон, – Le Monde

Французи теж не змовчали: мовляв, надають справді важливу зброю, і роблять це з меншим ваганням, ніж німці. І згадали по Taurus.

Taurus спричинив окремий міжнародний срач. Шольц вигадав цілу пригорщу причин, чому не ділиться цими ракетами: починаючи від того, що канцлер сильно переживає за зовнішній вигляд москви, який може бути зіпсований українськими атаками, закінчуючи складною системою наведення, яка відбувається лише за участі офіцерів німецької армії: мовляв, не хочу повторювати досвід французьких та британських колег, котрі для обслуговування SCALP та Storm Shadows скерували своїх фахівців до України, які стали співучасниками війни. Французи та британці відповіли контроверсійно: по-перше, це не правда; по-друге, інколи варто жувати, а не вибовкувати розвіддані. 

Макрон починає відкрите протистояння з Шольцом у час, коли Берлін втрачає другого кревного партнера – Вашингтон.

Першим була Москва: ексканцлер ФРН Ангела Меркель так завзято затискала в обіймах Путіна не стільки для умиротворення кремля… а щоб, отримавши доступ до дешевих російських ресурсів,  які створювали економічні преференції, дозволяючи обганяти Францію.

Вашингтон також з особливою любовʼю і при кожній нагоді утискав Париж. Наприклад, гучною виявилася історія, коли США умикнули уже підписаний з Австралією французький контракт в €50 млрд на виготовлення підводних човнів. Не дивно, що Макрон сповідує гасла про "автономізацію від США", і про економічну співпрацю з Китаєм, з яким "треба порозумітися геополітично".

Читайте також: Макрон та Шольц не ладнають, це шкодить Україні, – Bloomberg

Макронівська ідея введення європейських сухопутних військ в Україну — це не лише можливість самоствердитися над нерішучістю партнерів. Це шанс обʼєднати довкола Парижа нових членів ЄС, які власною потилицею відчують агресивне дихання кремля.

Зараз французька влада намагається заручитися підтримкою всередині країни. З останнього: прем'єр Габріель Атталь повторив у Сенаті, що держава може відправити своїх солдатів до України для "захисту певної кількості кордонів"; а Макрон запросив лідерів парламентських партій країни для розмови про Україну.

Логічно припустити, що кулуарно Париж працює і з новими членами ЄС та НАТО, аби надати ініціативі міжнародної ваги. Якщо спершу ми чули лише негативні коментарі лідерів європейських країн, то зараз уже Естонія, Литва і Нідерланди "підтримують" чи "не виключають" такого розвитку подій.

Озвучена ініціатива — не стільки про війська, скільки про зміну ставлення Заходу до путінської війни: Макрон пропонує активну стратегію підтримки Києва, не доводячи до межі, коли бункерний фюрер сам нападе на одну з держав НАТО. І це правильно, адже вся ота західна логіка "уникнення ескалації", відома як "валяння Шольца", була хибною.

Настав час для Європи знімати шори…

P.S. Хоча розкол ЄС — така собі історія", - пише Орест Сохар.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube