У Вірменії вже відкрито називають "стратегічною помилкою" ставку на Москву після розпаду СРСР і розраховують, що їхнім новим гарантом безпеки та провідним партнером стане Захід, а не Росія. Країна також значно пожвавлює відносини з Україною, яка може допомогти на цьому шляху.

Процес дистанціювання розпочався після завершення 44-денної війни у Карабаху 2020 року, під час якої Азербайджан повернув собі значну частину територій, а Єреван так і не зміг домогтися суттєвої військової підтримки ні від Москви, ні від ОДКБ. Саме після цих подій пролунала перша критика від вірменської влади на адресу Росії та розпочався процес зменшення кремлівського впливу в цій країні, йдеться у матеріалі OBOZ.UA, інформує UAINFO.org. 

Остаточно вірменському суспільству стало зрозуміло, що Росія їм явно не союзник, після подій 2023 року, коли військова операція Азербайджану 19-20 вересня призвела до капітуляції невизнаної Нагірно-Карабаської республіки за повної бездіяльності російських миротворців, на яких Вірменія покладала надії. 

Подалі від Росії

Російсько-вірменські відносини погіршуються вже не перший місяць, і, здається, цей процес сягає апогею. Так, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) становить загрозу Єревану. Мовляв, організація, де все вирішує Москва, замість виконувати свої зобов'язання, навпаки, є загрозою національній безпеці країни. Пашинян заявив, що членство Вірменії в ОДКБ зараз практично заморожене.

Також він звинуватив Росію у тому, що вона "відкрито закликала вірменське населення повалити владу та продовжує це робити". За його словами, вже кілька місяців "ця пропаганда з Москви проти Вірменії не слабшає".

На цьому тлі розпочалися дискусії щодо необхідності виведення російських прикордонників зі столичного аеропорту Звартноц. Також влада Вірменії заявляє, що не бачить жодних переваг у присутності військових баз РФ на території країни, адже миротворча місія провалилася. Натякнувши, що росіянам пора "брати свої шинелі та прямувати додому".

Після багатьох років "братерської допомоги" вірмени таки визнали – залежність від Росії була стратегічною помилкою. Країна повністю залежала від РФ у всіх галузях: політичній, військовій, науковій та економічній. Коли у 2020 році Росія вирішила не допомагати Вірменії, система безпеки повністю впала, і країна почала шукати для себе альтернативи.

В Єревані також заговорили про можливий курс на Євросоюз і навіть посилення співпраці з НАТО. Країну все активніше відвідують представники оборонних відомств країн Альянсу, що вже приносить результат. Так, частка Росії у військово-технічному співробітництві Вірменії з іншими країнами знизилася з 96% до менш ніж 10%.

Наразі склалася доволі парадоксальна ситуація: де-юре перебуваючи з Росією у все ще союзницьких відносинах і в одних альянсах, Вірменія вважає за краще розвивати політичні та військові відносини не з Москвою, а з Заходом. Єреван відкрито говорить про свою зацікавленість у європейській інтеграції і водночас робить конкретні кроки щодо розширення присутності Євросоюзу, а подекуди і структур НАТО, на своїй території.

Зближення з Україною

Ще більшим подразником для Росії є зближення Вірменії з Україною. На початку вересня 2023 року Вірменія поставила Україні перший за час повномасштабної війни пакет гуманітарної допомоги. Акція була доволі показовою, адже допомогу до Києва привезла особисто дружина прем'єр-міністра Вірменії, яка взяла участь у саміті перших леді. Раніше вірменська сторона всіляко уникала офіційних заходів в Україні.

У 2023 році відбулася і перша зустріч президента України з прем'єр-міністром Вірменії на форумі у Гранаді, під час якої лідери України та Вірменії "обговорили двосторонню співпрацю й міжрегіональні економічні проєкти, а також безпекову ситуацію на Південному Кавказі".

Очікується, що український президент, імовірно, відвідає Вірменію на початку березня, після чого також вирушить до Азербайджану. Здається, поговорити буде про що. Наприклад, про те, аби Вірменія, нарешті, приєдналася повноцінно до санкційного режиму проти РФ.

Точна дата візиту все ще не відома, але в росіян уже істерика. Після цієї новини у Кремлі констатували обвал у російсько-вірменських відносинах і вперше попередили, що Москва може "переглянути дуже багато" й піти на "практичні кроки" у відповідь на дружбу Єревана з "ворогами Росії".

Та здається вірмени все менше реагують на російський фактор. Так, представник керівної партії "Громадянський договір" Бабкен Тунян заявив, що Зеленський є обраним лідером своєї країни, і, як і решта глав держав, може відвідувати Вірменію. Інший депутат Гагік Мелконян підкреслив, що Вірменії байдуже, як Росія відреагує чи не відреагує на візит президента України.

Україна повинна активніше відстоювати свої інтереси на Кавказі

"Вірменія після розпаду Радянського Союзу за допомогою Росії отримала Нагірний Карабах, що зробило її колосальним заручником, тому що без російської присутності його неможливо було утримувати. Я думаю, що Пашинян зробив дуже мужній крок, відмовившись від цих територій, адже отримав можливість йти на Захід, залучати західні інвестиції та ринки. Це болючий, але неминучий шлях для Вірменії, яка відмовляється від проросійськості", – таку думку в ексклюзивному коментарі для OBOZ.UA висловив експерт із міжнародних відносин Сергій Таран.

"Вірменія завжди була дуже прозахідною, але переорієнтувалася на Росію через Нагірний Карабах. І лише за Пашиняна вірмени почали розуміти, що це, по суті, перетворило країну на залежну від Росії. Куди не йде жодна інвестиція, яка не має перспектив у світі, ні політичних, ні економічних. І поступово почали шукати шляхи порозуміння із Заходом. Росія, звісно, такого не любить і почала погрожувати – якщо буде так, то тоді, значить, вони махнуть рукою, і Карабах відійде до Азербайджану. Так, власне, і сталося. В гру включився ще один потужний гравець – Туреччина, яка активно відновлює свій вплив у цьому регіоні.

Так чи інакше, але Вірменія хоча і втратила територію, але здобула набагато більше – можливість інтегруватися у вільний світ. І саме тому Пашинян зараз почав зближення з Україною та публічно висловлює підтримку, показавши світові, що тепер Вірменія інша. Що тепер вона орієнтується на демократичні цінності, на Захід та прагне стати частиною всіх західних інституцій.

І тому зараз важливо для України використати цю можливість і посилити свою присутність на Кавказі, зокрема, налагодивши відносини з Вірменією", – вважає Сергій Таран.

На думку експерта, це можна зробити. По-перше, Пашинян сам робить такі кроки на зближення. По-друге, зараз Україна відома у світі. Немає жодного безпекового форуму у світі, де б не згадували про Україну. І це є інструмент політичного впливу, який потрібно використовувати, зокрема й на Кавказі.

"Я вважаю, що кавказька політика України була програшною протягом останніх 20-30 років, – продовжує Сергій Таран. – Тому що насправді це був один із небагатьох регіонів, де Україна могла б відігравати активнішу роль. Зараз цей регіон має якщо не вакуум влади, то принаймні знову відкриває можливості для України. Тому що звідти витісняють Росію, яка вимушено йде. Тим більше, що з Грузією у нас були традиційно гарні відносини, їх теж треба знаходити спосіб, як посилити. З Азербайджаном у нас завжди були гарні відносини, тому що в нас була схожа геополітична ситуація. Частина території була окупована, зокрема за російської підтримки.

Для України важливо працювати з Кавказом не лише через Вірменію, не лише через Азербайджан, і навіть не лише через Грузію, а й знаходити підходи до тих народностей, які проживають на території РФ, але завжди прагнули свободи. І це є теж важливий стратегічний напрям.

Я вважаю, що давно в Україні вже треба було створити інститут народів Кавказу, і цей інститут мав би працювати на вивчення їхньої культури, історії, з тим, щоб налагоджувати прямі відносини, з тим, щоб допомагати їм отримати свободу. Геополітика якраз і полягає в тому, щоб знайти друзів і зробити погано ворогам. Так от: в інтересах української безпеки – максимальна присутність на Кавказі.

Чому Росія втрачає вплив у цьому регіоні? А їй немає що запропонувати. Чому, наприклад, країни хочуть стати членами Європейського Союзу. Тому що ЄС – це економіка, потужні розвинені інституції, стандартне життя. А що сьогодні Росія може дати Вірменії, Грузії чи Азербайджану для розвитку? Нічого", – констатує Сергій Таран.