Британські дослідники з Кембридзького університету розгадали загадку, що понад століття бентежила наукову спільноту.

Йдеться про «Пісню про Вейда» — втрачений твір XII століття, згаданий Чосером. Нові дослідження доводять, що це був лицарський роман, а не епос про чудовиськ, як вважали раніше, передає NV, інформує UAINFO.org.

У своїй роботі, опублікованій у The Review of English Studies, науковці Джеймс Вейд та Себ Фальк проаналізували єдиний збережений фрагмент проповіді «Humiliamini», знайдений ще 1896 року. Помилки переписувача, зокрема плутанина між літерами «w» і «y», змінюють зміст уривка. Виявилося, що йшлося не про ельфів, а про вовків, гадюк та морських зміїв — типовий образ ворогів у лицарській літературі.

Це відкриття пояснює, чому Чосер згадував Вейда у контексті придворних інтриг — герой був частиною популярної романної традиції. Ба більше, уривок з «Пісні про Вейда» було вставлено у середньовічну проповідь — як сьогоднішні священники цитують поп пісні, щоб втримати увагу парафіян.

Дослідники встановили, що проповідь могла належати теологу Александру Неккаму (1157−1217). Вона засуджує людську гординю, порівнюючи поведінку людей із хижими звірами. У ній навіть наводиться історія лицаря Гуго з Гурне, який символічно здається на милість короля.

Це перший випадок, коли лицарський роман, що колись надихав Чосера, прямо згадується у духовному тексті як культурний орієнтир. Дослідження відкриває нову сторінку у вивченні англійської літератури та релігійної риторики середньовіччя.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube