Дотримання вимог фінансового моніторингу часто викликає багато запитань у бізнесу та підприємців. Щоб допомогти розібратися, ми підготували добірку ключових тез. У цьому зібранні ви знайдете зрозумілі відповіді на основні питання щодо фінмоніторингу в Україні.

Що таке фінансовий моніторинг?

Фінансовий моніторинг це система правил та заходів, спрямованих на виявлення і попередження підозрілих фінансових операцій.

Його основна мета — забезпечити прозорість і безпечність грошових потоків, а також не допустити операцій, що можуть свідчити про ухилення від сплати податків, відмивання коштів або фінансування терористичної діяльності.

Правові засади функціонування системи фінансового моніторингу визначені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Цей нормативний акт містить чіткі положення щодо ідентифікації клієнтів, параметрів фінансових транзакцій, які можуть викликати підвищену увагу, та дій суб’єктів фінмоніторингу у відповідь.

Закон постійно оновлюється відповідно до сучасних викликів, а його положення гармонізовані з міжнародними стандартами. Це дозволяє Україні поступово інтегруватися у глобальну фінансову систему та запроваджувати європейські підходи до боротьби з фінансовими злочинами.

Ми вже розглядали, як українські фінансові установи почали впроваджувати відповідні практики ще до набуття чинності згаданого закону, а також як відбувалося поступове посилення контролю з боку регулятора.

Хто виконує фінансовий моніторинг?

Закон класифікує учасників фінансового моніторингу на дві основні групи.

Первинні суб’єкти фінмоніторингу — це всі підприємства та організації, які надають фінансові послуги на території України. До них належать:

• банки;
• страхові компанії (перестраховики);
• кредитні спілки;
• ломбарди;
• оператори поштового зв’язку;
• аудитори;
• бухгалтери;
• адвокати;
• нотаріуси та інші суб’єкти господарювання.

Повний перелік можна знайти у статті 6 відповідного закону.

Державні суб’єкти фінансового моніторингу відповідають за встановлення правил, яких мають дотримуватися первинні учасники, а також збирають інформацію від них і приймають остаточні рішення. До таких органів належать:

• Національний банк України;
• Міністерство фінансів України;
• Міністерство юстиції України;
• Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
• Міністерство цифрової трансформації України;
• Державна служба фінансового моніторингу України.

Хто підлягає фінансовому моніторингу?

Фінансовий моніторинг охоплює операції як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців та звичайних громадян. Перевірка клієнтів здійснюється організаціями, які надають фінансові послуги. Ця перевірка повинна проводитися для всіх клієнтів, з якими встановлюються ділові відносини, а також у випадках, передбачених статтею 11 Закону про фінансовий моніторинг.

Навіть якщо мова йде про разові консультації чи надання окремих послуг, суб’єкти первинного фінансового моніторингу зобов’язані виконувати належну перевірку клієнтів. Прикладом такої діяльності є фінансовий моніторинг страхових компаній. Крім того, суб’єкти фінмоніторингу мають перевіряти як нових, так і постійних контрагентів — замовників, постачальників та інших партнерів.

Що стосується фізичних осіб, їх перевірка відбувається під час укладення угод або проведення фінансових операцій. Зокрема, це стосується оплат через платіжні системи на суму 30 000 гривень і більше. Також, якщо протягом короткого часу з одного рахунку було зроблено кілька переказів, навіть якщо вони окремо не перевищують встановлену межу, це може стати підставою для додаткової перевірки.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube