Володимир Борисов уже понад двадцять років пояснює початківцям-комікам, чому їхні жарти не «заходять». Іноді проблема — у паузах: надто довгі або навпаки — змазані. Іноді — у ролях: фінальну репліку, на якій має вибухнути сміх, озвучує не той актор. А буває, що сама жартівлива репліка цілком вдала — просто її поставили не в той момент номера. Борисов працював редактором у лігах КВК від Кишинева до Тель-Авіва, тренував команди, які ставали чемпіонами, і зрештою написав книжку про комедійне мистецтво, що здобула міжнародну літературну премію. Його головний тезис: бути смішним — це навичка, якої можна навчитися, якщо зрозуміти її механіку.

Редактор сміху

Коли команда провалює номер, зазвичай починають міняти акторів, переписувати текст, пришвидшувати темп. Борисов робить інакше: сідає з секундоміром і розбирає жарт на складові.

Ось типова ситуація. Команда приносить сценку про лікаря й пацієнта. Репетирують перед іншими командами — зал мовчить. Борисов дивиться: пауза перед панчлайном (ударною фразою жарту) — 1 секунда. Замало. Глядач не встиг напружитися. Розтягують до двох секунд — вже краще, але актор, який озвучує фінальну фразу, надто енергійний, хоча за логікою сцени мав би бути втомлений. Змінюють інтонацію — спрацьовує.

Справа була не в тексті

За роки роботи редактором Борисов сформулював для себе кілька непорушних правил. Перше: жарт — це математика. У нього є зав’язка, поворот і панчлайн, і якщо бодай один елемент не спрацює — не спрацює нічого. Друге: комедія живе в паузах. Багато початківців бояться тиші й починають тараторити, хоча саме пауза створює напругу перед вибухом.

Третє — і це найскладніше — треба відчувати ритм залу. Один і той самий жарт у телестудії та на відкритій сцені працює по-різному.

Борисов пройшов шлях від актора та сценариста команди «Дніпро» до редактора кількох ліг — українських, молдовських, ізраїльських. Усюди стикався з однією проблемою: люди думають, що достатньо бути дотепним у житті, щоб смішити зі сцени. Насправді між побутовим гумором і професійною комедією — прірва.

Школа, якої не вчать в університетах

Для багатьох КВК — це телешоу з веселими студентами. Для Борисова — це була школа драматургії, причому жорстка. Номер на сім хвилин, зал на три тисячі глядачів, телеефір — і все має спрацювати. Структура, таймінг, образи, динаміка — все й одразу, все на межі.

Команда «Дніпро», в якій він виступав із 2005 по 2023 рік, ставала віце-чемпіоном Вищої ліги, перемагала у Вищій Українській лізі, здобувала Кубок Президента України та двічі вигравала «КiВiНа в темному» на міжнародному музичному фестивалі КВК «Голосящий КiВiН» у Латвії.

У 2019 році вони перемогли у Зимовому кубку «Ліги Сміху» — українського аналога КВК, який до 2019 року вів Володимир Зеленський (так, саме той, що став президентом країни).

Але Борисова завжди більше цікавила не перемога, а те, що за нею стоїть.

Як народжується ідея? Чому один поворот заходить, а інший — провалюється?

Чи можна навчити людину бачити цю різницю?

Виявилось — можна. Він почав працювати з молодими командами, розбирати їхні помилки, показувати, як переписати номер так, щоб він запрацював. Поступово в нього сформувалася система — набір прийомів, що перетворюють сирий матеріал на відточений номер.

Книга як підсумок двадцяти років

У певний момент Борисов вирішив зафіксувати весь цей досвід. Не у форматі «байок із-за лаштунків», а як практичний посібник — щоб можна було відкрити й одразу застосувати.

Вийшов докладний покроковий опис створення комедійного контенту: від пошуку ідей до адаптації під різні формати. Як формувати комедійне мислення, як будувати жарт, як працювати з паузами й темпом, як розподіляти ролі в команді. Як адаптувати матеріал для сцени, телестудії, онлайн-платформ.

Книга вийшла друком — і отримала гран-прі міжнародної літературної премії імені Марка Твена Abroad Simpletons.

На той момент у Борисова вже були нагороди: «Олександритова Самоцвітка» премії «Бурштиновий Самоцвіт» за акторські роботи на сцені КВК, членство в Союзі письменників Північної Америки (WUNA). Але премія Марка Твена оцінювала не виступи, а саме метод — систему, що стоїть за текстом.

Ці визнання підтверджують: підхід Борисова до комедії — це повноцінна професійна методологія, а не просто особистий досвід успішного коміка.

Комедія як література

Чому книгу про техніку гумору взагалі оцінили як літературний твір?

Борисов не писав підручник у стилі «десять кроків до успіху». Його книга — це рефлексія практика, який двадцять років варився у професії та навчився бачити закономірності там, де інші бачать хаос. Він пише не про те, що смішно, а про те, чому смішно.

Різниця — колосальна.

Хороша комедія завжди була частиною літератури — Гоголь, Ільф і Петров, і далі за списком. Просто в певний момент її почали сприймати як щось легковажне, суто розважальне. Борисов повертає комедії статус ремесла, якому можна і треба вчитися. Його книга — доказ того, що між сценою КВК і серйозною літературною працею межі, по суті, немає.

Метод працює всюди

Борисов працював редактором у лігах різних країн. Усюди стикався з культурними особливостями гумору. У Молдові жарти будувалися на одних образах, в Ізраїлі — на зовсім інших.

Але структура залишалася тією ж.

Зав’язка, поворот, панчлайн працюють скрізь. Змінюється лише культурний контекст, який ти закладаєш у зміст.

Коли він навчав молодих коміків у Києві, Харкові, Дніпрі, Сумах, Одесі, Кишиневі, Тель-Авіві — всюди спрацьовували ті самі принципи. Людину можна навчити відчувати паузу, бачити структуру жарту, розуміти, де ламається логіка номера. Талант, звісно, має значення. Але без техніки навіть талановитий комік швидко впирається в стелю.

Що далі?

Зараз Борисов продовжує писати, виступати та працювати з командами. Його книга вже опублікована й доступна читачам — тим, хто хоче професійно займатися комедією, і тим, кому просто цікаво, як влаштований механізм сміху.

Найцінніше у його підході — чесність.

Він не продає ілюзію, що кожен може стати зіркою. Він говорить: комедія — це робота. Важка, кропітка, часто невдячна. Але якщо ти готовий вкладатися, якщо розумієш, що жарт — це конструкція, яку можна зібрати й розібрати, — у тебе є шанс.

Судячи з премії Марка Твена — шанс більш ніж реальний.

Олександр Мироненко