В той час яку світі ці показники нарешті почализнижуватися, в Україні вони й надаліпродовжують рости шаленимитемпами. Згідно даних, оприлюднених узвіті Об’єднаної програми ООН, 1,3%наших громадян віком від 15 до 49 років єносіями вірусу, проте лише кожен 4-тийз них знає про це.

Попри таку жахливустатистику нинішня влада продовжуєстояти осторонь проблеми - доки міжнародніорганізації б’ють на сполох та направляютьна боротьбу із ВІЛ/СНІД в Україну значнісуми коштів, провладні можновладці зроку в рік все більше урізають бюджетнікошти за цією статтею витрат. Якщо жврахувати те, що закупівля життєвонеобхідних препаратів з року в ріквідбувається із кількамісячною затримкою,то з’являється таке відчуття, що нинішнявлада зумисне погіршує ситуацію іззахворюваність на ВІЛ/СНІД у країні –інакше це назвати не можна. Оскількидля того, щоби звести нанівець кількарічнелікування, ВІЛ-позитивному пацієнтудостатньо пропустити лише один прийомліків. А українців, які нині гостропотребують такого лікування – 360 тисяч.Більше того, за офіційними данимиВсесвітньої організації охорониздоров’я, необхідну терапію станом насьогодні отримують лише 22 тисячі чоловік,тобто понад 338 тисяч хворих на ВІЛ/СНІДфактично повільно помирають.

Покращити нинішнюситуацію щодо поширення ВІЛ/СНІД  можливолише на державному рівні, так як усілікувальні препарати видаються підконтролем відповідних державних структурі людина не може придбати їх у вільномудоступі. За підрахунками фахівців,необхідний курс АРВ-терапії на однулюдину коштує 1900 гривень на рік, або 5гривень 13 копійок на день. Тобто річнелікування всіх ВІЛ-позитивних українціввартуватиме держбюджету 684 мільйонигривень – у десятки разів більше запередбачені у бюджеті кошти. І це притому, що чинний президент ще у вересні2010 року на Саміті Генеральної АсамблеїООН гучно обіцяв зменшити до 2015 рокутемпи поширення ВІЛ-інфекції в Україніна 13% порівняно з 2005 роком. Натомістьстаном на сьогодні ці темпи не те що незменшились, а продовжуть зростати угеометричній прогресії і, схоже, дозвітного 2015 року якраз досягнуть свогосвого максимуму.  

Далі в Україніє два сценарії розвитку. Один із них -жахливий приклад Південно-Африканськоїреспубліки, яка через небажання тодішньоївлади витрачати кошти та вирішуватипроблему фактично пройшла точкунеповернення. В результаті нині в ПАР єміста, де з ста тисяч населення 70 тисячхворі на СНІД. Діти доживають до 5 роківмаксимум, дорослі – до 30. Все, що заразтам можуть зробити – перерозподіляютьпігулки від померлих до ще живих. Іншийсценарій – європейський. Там доситьоперативно взялися за розв’язанняпроблеми і нині показники захворюваностіу європейських країнах з року в рікзначно зменшуються.

Україна вже майжедосягла точки неповернення. І з усьоговидно, що чинна влада обирає не європейськийсценарій подолання проблеми захворюваностіна ВІЛ/СНІД. Останнє свідчення тому –масові минулорічні перевірки низкинеурядових організацій, які працюютьу сфері боротьбі з ВІЛ/СНІД, що тривалицілий рік. Цілком зрозуміло, що протягомцього часу жодної допомоги у лікуванніхворим вони не надавали. Виходить,нинішня влада не лише не розв’язуєпроблему хворих на ВІЛ/СНІД на державномурівні, а й всіляко вставляє палки уколеса неурядовим організаціям, якінамагаються зупинити епідемію власнимкоштом.

Павел ПЕТРЕНКО