6 червня 2012 року о 00:09за місцевим часом при температурі бл.-40 С і шаленому вітрі двоє українців –ст.пл. Ігор Карабін, ВБ та друг Ігор Дикийпідкорили найвищу вершину ПівнічноїАмерики г. Мак-Кінлі (Деналі), 6194 м.

Мак-Кінлі – гора вКордильєрах, найвища точка ПівнічноїАмерики. Знаходиться в одному з гірськиххребтів Аляски, США. Висота 6194 м. Впершеподолана 1913 р. Гора Мак-Кінлі, як найвищавершина Північної Америки входить доскладу альпіністського проекту «Сімвершин».

Пропоную читачам кількауривків зі щоденника Ігоря Дикого просходження на Деналі (повнийтекст Щоденника можна прочитати тут).

4/06/2012

Приїхали на авто зАнкориджа до маленького містечкаТалкітна (Аляска). Талкітна нагадуєЯремче, але в кілька разів менша. Суцільнімаленькі дерев'яні готелі, купа туристів.У містечку наявне невелике «льотнисько»,з так званою малою авіацією, в стиліТвін Отерів (малих літаків на лижах,здатних сідати на сніг та льодовик). Нааеродромі зустріли групу альпіністів-поляків,які побували на самій вершині. Реально,було видно без слів, що вони там були;)

5/06/2012

Початок маршруту бувлегким, так як починався з затяжногоспуску, а далі - помірний підйом. Сонцемайже не ховалося, оскільки у цей часна Алясці полярний день. Вночі щоправдастає холодніше. Відчувається, що хапаємороз. Однак, це позитивно впливає насніговий покрив, який в день на сонцірозкисає і створює проблеми для руху,а зараз робився твердий наст, по якомуможна прекрасно пересуватися. Зрештоюми взяли на озброєння таку тактику руху:вихід не в день, а під вечір, коли снігпочинав підмерзати. Коли дійшли дотабору-2, всі довколишні намети були втиші, люди спали. 

7/06/2012

Вранці підйом. ІгорКарабін має намір підніматися догоридалі в табір-4, однак після роздумів,приймаємо рішення, зробити лишеакліматизаційний вихід до перевалуWindy Corner та зробити закидку деякогоспорядження, щоб було легше тягтиволокуші за собою (враховуючи небезпечніособливості ландшафту).

Разом з тим ми добрепам’ятали, що вже цього року, на цьомувідрізку загинув один альпініст – черезнаплечник. 

9/06/2012

Через поганий прогнозпогоди на висоті в 5-му таборі, вирішуємосидіти в таборі-4, тим більше, що в цейдень було весілля рідного брата ІгоряКарабіна Тараса... Тож Ігорко вирішиввлаштувати міжнародне «паті», яке йомучудово вдалося. До нас на вечірку прийшлиполяки, американці, іспанці та словенці.Пізніше з ними ми ще не один раз перетнемосьна маршруті і будемо допомагати одинодному... Під кінець дня, в таборі булище чергові вибори мера кемпу. Тож всякомпанія від нас перекочувала нацентральну «площу» табору з українськимта польським прапорами.

15/06/2012

Вранці не можемоостаточно вирішити, чи йдемо на штурмвершини, чи ні... Все через незрозумілуінформацію від рейнджерів, які кажуть,що погода сьогодні очікується поганадля сходження, сильний вітер і т.д. Назавтра прогноз не кращий. Хоча зранкусонячно і прохолодно, вночі було також− 30С в таборі. Вирішуємо таки спробувативийти на маршрут, принаймі, якщо недійдем, буде акліматизаційне сходження.

З перевалу маршрутставав більш стрімким між скельнимивиходами, жандармами, і де-не-де відкривавсяоголені ділянки льоду. Орієнтуватисябуло легко - за маркувальними палицямз прапорцями, які стирчали з-під снігу.Підіймалися дуже поволі, Ігор йшовпозаду, я першим задавав темп руху. Мивже «перевалили» за висоту Ельбрусу,дихати було важко, кожен рух мені вдававсяз важким зусиллям.

16/06/2012

Підйом на саму вершину.Відбувався він мовчки і в якомусь мареві.Важко описати відчуття. Певно відкрилося,третє, чи може четверте дихання... Коливийшли на верх, від втоми була своєрідназагальмованість. Вибуху емоцій не було.

На годиннику наставвже новий день, бо була 00.09 год. Трішкиоговтавшись, ми закричали, обійнялися.Витягли, я український прапор, а Ігоркохустку учасника Міжнародної СлужбиПласту та зробили кілька фотографій,поки не замерз фотоапарат.

18/06/2012

І ось наш літак сідаєна посадку. Обійми знайомого пілотафірми Шелдонів. Ми вже набираємо розгінпо льодовику і поволі підіймаємось вповітря, залишаючи позаду схили Деналі,Хантера і Форакера. Під крилом літакана льодовику виблискують блакитно-зеленікалюжі, що свідчить про те, що тут такинастало літо. 

Під крилами - зеленатайга, за кольором якої ми вже встиглизаскучити, невдозі входимо в дощову зхмару. Краплі дощу починають заливатиілюмінатори. Але ми йдем на зниження ісідаємо на аеродром Талкітни. Дощзакінчується і виходить сонечко. Долітака виходять радісні кияни, Стефані головне - господарка фірми, зустрічаючинас з тацею свіжоспеченого печива, начез короваєм. Далі - обійми, привітання ібагато емоцій… 

Ми повернулися зперемогою!