Історія вчить. У червні 1993 року на донбаській шахті імені Засядька почався страйк. За пару днів страйкували вже 230 шахт і 400 інших промислових підприємств. Трудівники Сходу, годувальники наші, вимагали, щоб зарплата встигала за цінами, і референдум про довіру президенту Кравчуку та ВР, і щоб Донбас був автономією, і щоб вєчная дружба с Россієй.

Шахтуправління давали маніфестантам автобуси для поїздок на центральний донецький «Майдан».

12 червня мер Донецька Звягільський став першим віце. Лише за пару місяців до того він був гендиректором шахти Засядька. Такий збіг. 17 червня Кравчук заявив, що все ОК, референдум буде. А прем'єр Кучма заявив, що зарплатню шахтарям підвищать.

І шахтуправління одразу перестали давати автобуси на «донецький Майдан». І позвільняли найзатятіших страйкарів. І навіть вимкнули телефонний зв'язок між шахтами. І «донецький Майдан» скінчився.

По-моєму, навіть цей лапідарний огляд подій показує, чому «донецькі» в принципі не здатні повірити в той Майдан, який був у 2004 і є зараз. Це суперечить світогляду. Та що там, це просто не вкладається їм у головах, як жодній пересічній людині не може вкластися в голові N-вимірний континуум. 

Я маю на увазі, вони вміють лише маніпулювати людьми й дурити людей, і в принципі не уявляють собі, щоб «стадо» мало якісь там власні наміри абощо. 

І це стосується не лише «донецьких» політиків. Населення це значною мірою стосується теж. Їх надто часто юзали, аби вони могли вірити, що всіх інших не юзають так само. Це - неприємна, але правда.

Втім, є і відносно світлий бік справи. Вже у вересні 93-го Кучма грюкнув дверима відставки. Звягільський став в. о. Ціни стрибнули, а шахтарські зарплати - вже ні. Замість референдуму відбулися перевибори. Кучма став президентом, і Звягільському довелося тікати в Ізраїль... Словом, спецоперація із юзання голодних шахтарів не увінчалась успіхом. І так звані «старі донецькі» більше ніколи не наважувалися на штурм Києва.

Авжеж, ми знаємо, що «нове покоління» - називаючи речі своїми іменами, покоління бандитів - на цей штурм таки пішло. Та навіть йому - і це ми також знаємо - знадобилось шість років. І становище досі не дуже-то й певне.

Коротше, вони не всесильні