Те, що ми на всіх перехрестях кричимо, ніби Янукович - диктатор, свідчить якраз про протилежне. Справжніх диктаторів можна вголос називати лише «батьками народів» чи «великими керівниками». Янукович - не диктатор. Справжній диктатор не присуджує умовні покарання за штурм вищіх адміністративних будівель та заклики до повалення державного ладу.

Режим «регіоналів» грабіжницький (при Ющенко середній відкат складав три відсотки, зараз у міністерствах беруть 40), але як розважний грабіжник, він не визискує свої пасовиська до остаточного зубожіння. У моєму рідному Кривому Розі, працюючи на підприємствах, давно захоплених і перезахоплених олігархами, звичайні металурги потроху роблять ремонти у своїх квартирах, вчать дітей в університетах, купують новенькі холодильники, і не вважають такі придбання життєво-визначною подією, як то було при СРСР. Взагалі, бідність - досить відносне поняття, жодна революція не починалася через самі лише злидні. По Києву з жовто-синьою символікою їздять автомобілі преміум-класу. Революціонери майдану масово озброєні гаджетами. Насправді, український Майдан, як і всі фейсбук-революції останніх років - це класичний «бунт ситих».

Попередня світова хвиля «ситих бунтів» прийшлася на 60-ті. Найвищим сплеском став 1968-й рік, коли шестеро французських активістів, протестуючи проти американської війни у В'єтнамі (символічна, але безкінечно далека від нагальних потреб Європи причина), напали на паризьке представництво «Америкен Експресс» і були за це арештовані. Їх товариші-студенти (загалом-то, привілейована і не обтяжена зайвими проблемами верства суспільства) захопили адміністративний корпус університету в Нантері, після чого все і закрутилося. Піком стало захоплення Сорбонни (де взагалі навчалася виключно еліта), вуличні бої з поліцією, барикади на вулицях Парижа, сотні затриманих та загальнофранцузський страйк. Протестувальників підтримав Жан-Поль Сартр, Сімона де Бовуар, Наталі Саррот, Франсуаза Саган та інший істеблішмент, включно з лауреатами Нобелівської премії. Бунтівники вимагали соціалізму та екзистенціалізму.

Старше покоління не могло зрозуміти, з якої причини ці молоді нероби несподівано сказилися. Старше покоління пережило війну, і тепер, у роки спокою та економічного піднесення, більше за все цінувало своє тихе обивательське щастя. Воно будувало «суспільство споживання», як будують затишний будинок. Воно відкидало будь-які ідеї, бо встигло побачити, як ідеології перетворюють міста на руїни. Їх гаслом була стабільність, а молодь цю стабільність ненавиділа. «Ми не хочемо жити у світі, де за впевненість, що не помреш з голоду, платять ризиком померти з нудьги», - такі графіті писали студенти на стінах забарикадованих університетів.

Згідно третього закону діалектики, нове покоління, обираючи власний шлях, завжди відштовхується від переконань покоління прейдешнього. Ідеологічну базу західної Європи 60-х складав антикомунізм та консерватизм, а при владі знаходились люди, які або успішно пережили окупацію і асоціювалися у молоді з колабораціонізмом, або в недавньому минулому самі носили партквитки фашистських партій. Студенти у відповідь обрали радикальний комунізм. Революційний місяць був прозваний «червоним травнем» зовсім не через пролиту кров (якої було на диво небагато), а через прапори, підняті над захопленими будівлями.

Характерно – найзапекліший молодіжний комуністичний спротив вибухнув у країнах колишньої Осі. Там утворилися і діяли знамениті терористичні угрупування - «Японська червона Армія», «Червоні бригади» (Італія), «Фракції червоної армії» (Німеччина). В той же час з іншого боку «залізної завіси», у Східному блоці, відбувалися рівно ті ж процеси, але з протилежним знаком. Виступивши проти радянської окупації та кондового марксизму, молоді люди піднімали на прапор демократичні цінності та національне відродження, символом якого стала «Празька весна» того ж буремного 1968 року.

Якщо очистити та узагальнити всі протестні рухи повоєнного покоління від Мексики до Японії, їх можна виразити одним словом, - «дістало». Дістало, набридло, досить. Нове покоління взяло в руки каміння, вийшло на вулиці і заявило тим, хто керував світом: ваш час минув, ваші цінності поховані під паперами міжнародних змов та нещирих союзів, вони згоріли у палаючих джунглях В’єтнаму. Ви відреклися від них, повісивши своїх диктаторів, яких колись носили на руках. Ви давно полюбили владу більше, ніж славу і справедливість, а примітивні гроші любите навіть більше за владу. Ви давно ні про що не мрієте, ні в що не вірите, і нічому не можете нас навчити. Ідіть до біса, далі будемо діяти ми.

Буремні 2010-ні, які зараз гримлять фейсбук-революціями по всьому світу, несуть те ж саме коротке і ясне послання – «дістали». Арабів дістали погононосні диктатори, нав'язані ще минулим сторіччям. Турків дістав іперіалістично-ісламський нафталін, американців дістали всесильні банки. Українців дістав безнадійний, серпасто-молоткастий, бетонно-ленінський, вічний пост-совок.

Регіональні совки та комуністичні нео-совки, знали б ви, знали б тільки ви, як же ви дістали. Дістали ваші потуги виглядати демократами і вести себе як диктатори. Дістала ваша виплекана у 90-х безмірна жадоба. Дістало ваше загартоване на комсомольських зборах лицемірство. Дістало ваше махання кулаками після війни, яку ви програли, навіть не наважившись її розпочати. Дістали ваші ритуальні святкові культи, за якими давно не відчувається ані щирої шани, ані історичної правди. Дістав ваш бюрократичний паперовий сморід, який просочив кожну державну контору настільки, що їх хочеться обходити мов окупаційні комендатури. Дістала ваша «стабільність». Дістала ваша неефективність, ваша відсталість, ваша обмеженість. Ви нічому не здатні нас навчити. Ви не маєте ніякого права вказувати нам, яким шляхом іти. Ви не смієте нам погрожувати, і тепер ми вже не дамо себе карати.

Можна спровокувати революцію, та не можна штучно створити революційну ситуацію. Якщо завтра з'ясується, що події, які викликали хвилю народного гніву, були сплановані інтригами Клюєва проти Льовочкіна, чи Льовочкіна проти Клюєва, чи Захарченка проти Януковича, чи підступами Тимошенко, чи російської агентури, чи американської агентури – це не змінить рівно нічого. Ви – ви всі – ви остаточно дістали, і ми хочемо, щоб ви пішли. Нас багато, ми різні, ми поки що погано знаємо, чого хочемо, зате міцно знаємо, чого не хочемо - ми не хочемо у своїй країні бачити вас.

У нас є наша спільна мрія, наш Майдан, наші соціальні мережі, пісні «Океану Ельзи» і жовто-блакитний прапор. Це небагато, але вистачить, щоб перегорнути сторінку історії. Ми відчуваємо, - приходить наш час. За нашим вікном майже весна. А ви - готуйтеся на вихід.