Місяць тому я прокинувся в цей час і почув «Майдан розігнали». Спочатку був сум, а потім - лють. Лють, бо групка владних 3.14расів перейшла межу, тому що ім’я славного птаха беркута було спаплюжено ницими мордоворотами, які вміють бухати, лускати насіння, бити і вбивати. Цей перегной підняв руку на студентів, жінок (яким мурлом треба бути, щоб переламати руку такій милій пані як Любомира Хоптій). Вони зачистили майдан, щоб поставити конус, який наша доблєсна КМДА назвала йолкою. 

Зранку я був на Михайлівській. Там уже були не студенти - там були чоловіки, які були готові на багато що. А з вікон МВС стирчали морди і камери, які починали розуміти, що план не вдався. 

Того дня, я зустрів чи познайомився з багатьма людьми, які взяли на себе тягар логістики МИхайлівської. ВОни тихо робили свою справу - приймали волонтерів, приймали постраждалих, кухня, поселення і багато іншого (ну і я там трошки долучився). 

Зараз робота змінюється і стоять нові виклики, але я радий, що навколо є люди, які не словом, а ділом ... Volodymyr Viatrovych, Yaryna Yasynevych, Дмитро Гузій, Igor Kulyk, Olena Podobied-Frankivska, Andriy Kohut, Alina Shpak, Yuriy Mindyuk, Ірина Чулівська, Olga Кotsiuruba, Igor Lutsenko, Евгения З. і всі-всі всі, хто допомагав в ті дні. 

На жаль, за місяць жодне беркутеня не сіло за ґрати, але вже місяць за ґратами мій троюрідний брат. Ця влада не готова карати своїх, бо як будь-які бандити мислить категоріями «не здавати нікого». Якщо вони здадуть одного - вони посиплються як картковий будиночок. Тож наше завдання вибити ту карту, яка його розвалить...