До роковин розстрілів на Інститутській лишається один день. 20 лютого українське суспільство знову згадає, що шість років тому в центрі Києва вбивали мітингувальників, а Янукович утік із країни, пише для "Тижня" Станіслав Козлюк

Можливо, хтось прийде на Інститутську до меморіалу Небесної сотні, покладе квіти. Хтось зустрінеться із друзями-майданівцями. Хтось поставить сумну аватарку в соціальних мережах. Хтось поцікавиться, а чого це в центрі Києва зібралося стільки народу. Хтось, зокрема політики, виступить із промовою й обов’язково згадає важливість розслідування таких непростих справ Майдану. А наступного дня все знову повернеться до звичного ритму.

Власне, так було останні кілька років. Заяви політиків ставали не такими змістовними, народу на Інститутську приходило все менше. Але вогню додала зміна влади. Україна отримала не лише нового вчителя істор… президента. Вона отримала ще й купу старих політиків, які не проти якщо не повернутися на колишні посади, то бодай дістати сатисфакцію за Революцію гідності. Бо ховатися по російських і не тільки закордонах – задоволення не надто дешеве. А тимчасові труднощі, тобто кримінальні провадження, які проти тебе відкрито, можуть попсувати нерви. Тож не дивно, що на прихід весни та зміни в політиці чекали не тільки представники пересічномудрого українського народу, а й різні функціонери часів Януковича та "Партії регіонів". Які повернулися в Україну й розгорнули тут активну діяльність.

Читайте також: Влада поставила ганебну крапку у справі розстрілів на Майдані – Пекар

Завдяки їм останні кілька місяців вітчизняні новини викликають асоціації із треш-фільмом "Світанок мерців", бо з небуття повертаються люди, імена яких, здавалося б, давно варто забути. Понад те, вони намагаються вриватися в інформаційне поле із грацією трактора "Білорусь", вимагаючи для себе справедливості чи то в української влади, чи то в українського правосуддя, чи то в українських правоохоронців, чи то у всіх одразу.

Колишній голова Адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук якимось дивом отримав свою партію і заїхав на ній у парламент разом із уламками ПР. Колишня очільниця Міністерства юстиції Олена Лукаш повернулася до України, відчула якісь фантомні болі й починає розповідати про підготовку державного перевороту та про те, що майданівці вбивали майданівців. Колишній перший заступник Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов погрожує слідчим у справах Майдану всілякими збоченнями зі свого Telegram-каналу.

Ці самі люди отримали до рук потужний медіаресурс у вигляді кількох телеканалів. За що, певно, треба подякувати попередникам, які до певного часу заплющували очі на посилення проросійського впливу в Україні. І через ці номінально українські медіа розганяють проросійські тези. Зокрема, про Революцію гідності.

Нещодавно один із таких ресурсів опублікував перелік прізвищ силовиків, які постраждали під час протестів у Києві в листопаді 2013-го – лютому 2014-го. Їх там майже тисяча. Заголовок обрали відповідний: "Як били й калічили міліцію на Майдані". У самому тексті перерахували частину травм міліціонерів і зробили кілька висновків: згадуватимуть 20 лютого лише майданівців, забуваючи про міліцію; мітингарі першими почали стріляти в силовиків; майданівці не були винятково мирними протестувальниками; за час протестів убили від 18 до 23 силовиків.

Читайте також: Це плювок усім живим у спини й неповага до загиблих героїв – Сенцов розкритикував Зеленського й Ко

Будьмо чесними: в Україні такі тези можуть впасти в добрий ґрунт, тому що й через шість років після трагедії є люди, які вірять у "третю силу на Майдані", переконані, що на Інститутській вбили "западенців", киян насправді на протесті не було (останній убитий 20 лютого – киянин Володимир Мельничук, до речі). А загалом у середмісті Києва були самі нероби, які не хотіли йти на роботу та просто заливалися горілкою в наметі під Головпоштамтом. І водночас ці люди можуть розуміти, що Янукович був "ну таким собі президентом", а РФ окупувала Крим. Власне, саме на таку аудиторію і розраховані історії російської пропаганди про "спиляні на Інститутській дерева зі слідами куль".

Сіль у тому, що ці тези не ґрунтуються суто на брехні. Їх основа – напівправда. На Майдані дійсно постраждало 1036 силовиків. Але серед мітингувальників травмовано було щонайменше 1702. Та й то ці цифри не остаточні. Бо шість років тому якщо ти потрапляв до лікарні з явною "травмою Майдану", то мав усі шанси в найкращому разі зранку опинитися в СІЗО зі звинуваченнями в організації масових заворушень, тероризмі чи бозна-чому ще, а в найгіршому – у зимовому лісі, як-от Ігор Луценко. Тому не всі зверталися по допомогу медиків.

На Майдані й справді стріляли по силовиках, але із другої половини дня 18 лютого, коли "Беркут" зачистив урядовий квартал, покалічивши сотні людей. Є вогнепальні поранення в силовиків і 20 лютого. Але відчутна частина з них – поранення в ноги, а не в серце, голову чи шию. На Майдані і справді вбивали силовиків. Їх загинуло 13. Такі офіційні дані слідства. І за бажання ці цифри можна знайти. Тим паче, що їх озвучували в суді щодо розстрілів на Інститутській. Тому інформація, яка вихлюпнулася в мережу, не зовсім новина. Хіба що цікавими можуть виявитися прізвища постраждалих силовиків.

Проте більше непокоїть реакція всіляких ексрегіоналів, які повернулися в Україну й підхопили це повідомлення, носяться з ним по всіх можливих майданчиках, вимагаючи розслідувати вбивства силовиків і визнати Революцію гідності державним переворотом. Важливе в цій історії лише одне: чи зможуть колишні соратники Януковича знайти для себе потрібну кількість активних і невизначених людей, щоб здійснити свої мрії та змінити погляд на історію. І чи зможе їх хтось у цьому бажанні зупинити. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube