MENU

Позасудове блокування WEB-сайтів - неприйнятне!

153 0

Пропонований Державною службою інтелектуальної власності України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» (далі - Законопроект ДСІВУ) вже заслужив критичні відгуки видань «Телекритика», «День», юридичних фірм.

Дозволю собі навести правовий бліц-аналіз цього шедевру законодавчого головотяпства. Адже навіть побіжне знайомство із текстом Законопроекту ДСІВУ показує, що він не відповідає приписам Конституції України та встановленим діючим законодавством (зокрема, Цивільним кодексом України) засадам цивільно-правових відносин.

По-перше, законопроектом ДСІВУ порушуються приписи Конституції України про захист права власності та свободу збирання і поширення інформації.

Так, законопроектом ДСІВУ пропонується доповнення Закону України «Про авторське право і суміжні права» статтею 52-1, частина шоста якої (з урахуванням пункту 2 частини 3 пропонованої статті) передбачає блокування адреси веб-сайту в мережі Інтернет з мотивів неправомірного використання на сайті «об’єктів авторського права і (або) суміжних прав і (або) посилань на них і (або) інформації для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет».

Таким чином, Законопроект ДСІВУ передбачає блокування доступу не тільки до конкретних незаконно поширюваних на сайті об'єктів авторського права чи інформації, але і до всього іншого змісту сайту, зокрема, до об'єктів авторського права власника сайту.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Веб-сайти та доменні імена у мережі Інтернет є об'єктами права власності, відтак, повне блокування доступу до них суперечить принципу непорушності права приватної власності, встановленому статтею 41 Конституції України.

Окрім того, пропонована заборона поширювати «інформацію для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет» суперечить статті 34 Конституції України, яка гарантує право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Адже ніхто не може заборонити вивчення можливостей обходу технічних засобів захисту авторського права з метою перевірки правомірності (законності, моральності) використовуваних технологій захисту авторського права, з метою критики досконалості таких технічних засобів, у інших навчальних та науково-дослідницьких цілях.

Законопроектом ДСІВУ порушуються загальні засади цивільного законодавства та засади захисту права власності, передбачені Цивільним кодексом України, зокрема: презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) і презумпція авторства (ст. 435 ЦК України), рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст. 386 ЦК України), свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, та судовий захист цивільного права та інтересу (п. п. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Веб-сайт і його складові (програмні засоби, апаратні засоби, унікальна адреса у мережі Інтернет, інформаційні ресурси) розглядається правниками як самостійний об'єкт авторського права і по своїй суті містить певні твори (базу даних, комп'ютерні програми, тексти, інші об'єкти авторського права у розумінні статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Веб-сайт створюється внаслідок таких правочинів, як договір між власником веб-сайту та сервісною службою і безпосереднє створення веб-сайту, причому укладення такого договору гарантується свободою підприємницької діяльності сервісної служби. Слід наголосити, що саме створення веб-сайту є правочином, спрямованим на набуття права власності на зміст (всі об'єкти авторського права) цього сайту, у розумінні ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про авторське право і суміжні права».

Всупереч принципам презумпції правомірності правочину і презумпції авторства та принципу рівного захисту усіх суб'єктів права власності Законопроект ДСІВУ надає перевагу у захисті права власності заявнику про порушення авторських прав перед власником сайту, фактично - встановлює презумпцію неправомірності правочину із створення веб-сайту, вимагаючи від сервісної служби безспірного блокування доступу до веб-сайту за заявою про порушення авторського права.

Особливо небезпечним є те, що ніяких способів захисту сервісної служби від зловживань правом на подання такої заяви Законопроектом ДСІВУ не передбачається, що робить менш привабливими послуги українських сервісних служб і таким чином порушується їх свобода підприємницької діяльності, вони стають менш конкурентоспроможними порівняно з аналогічними іноземними службами.

Окрім того, сервісну службу примусово роблять «поручителем» перед невизначеним колом осіб за відсутність порушень авторського права власниками веб-сайтів, що не відповідає принципу свободи договору, оскільки порука за правилами ст. 553 ЦК України є договірним зобов'язанням.

При цьому Законопроектом ДСІВУ не передбачається право сервісної служби відмовити у задоволенні заяви про блокування веб-сайту у разі наявності (в т.ч. розгляду судами) цивільно-правового спору між власником веб-сайту та заявником, а також надається перевага позасудовому способу вирішення спорів щодо авторського права, що суперечить принципу судового захисту цивільного права та інтересу (п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Одноденний термін розгляду заяв про блокування веб-сайту сервісною службою не відповідає статті 20 Закону України «Про звернення громадян», яким встановлено загальний строк розгляду звернень громадян протягом одного місяця.

Новела пропонованого Законопроекту ДСІВУ про обов'язок фізичної особи нотаріально посвідчувати справжність свого підпису на заяві про блокування веб-сайту та на відповіді на заяву про блокування веб-сайту не відповідає принципам справедливості та розумності цивільного законодавства, які встановлені п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Навіть при поданні позовної заяви до суду не вимагається нотаріально посвідчувати справжність підпису фізичної особи на позовній заяві, тому встановлення таких вимог для звернень громадян є необгрунтованим і надмірним ускладненням бюрократичної процедури.

Можна зрозуміти розробника законопроекту, який намагався таким чином захистити позасудову процедуру від «анонімок», але захисту від зловживань анонімністю недостатньо для легітимізації пропонованої процедури блокування доступу, оскільки ця процедура дає дуже широкі можливості для зловживань особам, які не приховують свого імені.

Головна проблема не в тому, що можуть бути анонімні заяви чи відповіді, а в тому, що спори про авторське право мають вирішуватися судами на засадах змагальності сторін і веб-сайти мають блокуватися виключно за рішеннями судів, в тому числі у випадках, коли сайт є знаряддям вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення. На мою думку, саме таку позицію має відстоювати громадськість.

З викладених причин Законопроект ДСІВУ є протиправним та антиконституційним, а тому неприйнятним у його нинішньому вигляді. 

Хибним видається сам підхід, заснований на позасудовому примусовому блокуванні веб-сайтів.

Не виключено, що у разі наполягання ДСІВУ на драконівських новелах своєї законодавчої ініціативи популярні українські інтернет-ресурси оголосять страйк, як це неодноразово робила Вікіпедія в різних країнах, в тому числі, в США, Росії, Італії.

Юрій ШЕЛЯЖЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини