Щоб зрозуміти Бандеру, в ньому треба бачити не вождя чи забронзовілий монумент, а людину. Людину, якій дуже важко було водночас залишатися собою і нести тягар символу усього визвольного руху. Про це він писав друзям у підпіллі: «Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся». 

І тим неменше він зумів зилишитися людиною і стати символом. 

Слава Україні! Героям слава!