Я про зливання Майдану.

Усі розуміють, що зараз, поки ми в мінорі й не добилися, хоча б символічно, виконання наших вимог, із Майдану йти не можна. Якщо мирний протест таких гігантських масштабів не матиме результату, а тактика ігнору, застосована владою, спрацює, надалі на майдани можна не сподіватись – тільки на силовий сценарій.

Статистичний відступ. За даними досліджень британських учених, приблизно 100% прибічників силового сценарію зміни влади в Україні розраховують на те, що калічити та вбивати в процесі здійснення цього сценарію будуть не їх, а когось іншого. Також відомо, що близько 100% вважають, що калічити та вбивати будуть не вони, а хтось інший. А за останніми дослідженнями, приблизно 100% прибічників ідеї «з вилами на Межигір’я» в житті нікого не вбивали й не калічили. В межах статистичної похибки була виявлена невелика кількість людей, які готові вбивати й калічити, а також уміють це робити. Але, за свідченнями британських учених, більше нічого ці люди, як правило, не вміють, тож варто замислитись над наслідками їхнього приходу до влади. 

Так от, усі розуміють, що з Майдану йти зараз не можна. При цьому, - знов-таки, за дослідженнями британських учених, - 95% тих усіх, хто це розуміє, фактично з Майдану вже пішли. Постоявши, поспівчувавши, подопомагавши, повболівавши хто день, хто тиждень, хто місяць. Сформулювавши до Майдану свої претензії: нема сенсу, неясно, що далі, нема лідера, нема плану дій, задовго стоїмо, забагато балакаємо, маргіналізуємось, люмпенізуємось, громадські активісти якісь мутні, а кролик, а боксер, а фекальна хода! Заспокоївши себе тим, що зміни в людях відбулись, процес пішов і народ скаже своє слово й не дасть із себе знущатися. А Янукович політичний труп і виборів не виграє (угу, Пилипишин теж). 

«Злити» Майдан гуртом неможливо, бо, як було сказано, немає лідера, немає таких органів, яких би слухались усі ці втомлені, люмпенізовані й затяті люди. Хоч би хто віддав наказ розходитись, буде хоча б одна така барикада, яка стоятиме, як написано на наліпках, до відставки Януковича. 

Кожна крапля в океані зливає Майдан індивідуально. Якщо ми всі разом звалимо, буде біда, бо буде все як раніше, тільки ще гірше, без моральної переваги й надій на зміни, й тоді вже хіба що валити з цієї країни або йти у внутрішню еміграцію. Якщо я тихо звалю, ніхто не помітить, а без мене якось там розберуться. А якщо не розберуться, а програють, то це вже буде не моя поразка, а їхня. 

Люди втомилися (я сам задовбався до чортиків), але, крім того, вони явно до кінця не розуміють серйозності того, що сталося. Ми всі разом закомпостували свій єдиний талончик, із яким нас уже півтора місяці намагаються висадити з тролейбуса. А тепер вистрибуємо поодинці на зло кондуктору.

Словом, оця намальована Петром Неком картинка залишається актуальною. Як і укушне гасло «візьми і зроби». 

Що зробити? Те з величезного спектру корисних і потрібних Майдану речей, що ти вмієш і можеш робити найкраще. Можна без фанатизму. Можна навіть 15 хвилин на день. Можна без фізичної присутності на Майдані. Тільки не треба медитувати на тему глобального сенсу, наявного чи відсутнього в сукупності таких маленьких дій. Крапля ти, врешті-решт, чи ні?

P.S. Сорі, що я на «ти».