Експеримент триває. Грошей лишається все менше, бажань та потреб - усе більше. Чи вийде у нас протриматися до кінця? Чи достатньо прожиткового мінімума для того, щоб виживати? Як зварити супу з малинового варення, двох огірків та поетичної збірки Йосипа Мандельштама? Чи правда, що наступним прем’єр-міністром Янукович призначить Майлі Сайрус? Ми не знаємо відповіді на жодне з цих запитань, але, тим не менше, в цьому записі буде дуже багато інщих цікавих речей. Нові експерименти, нові досвіди і нові факапи з нашої сімейної спроби жити на прожитковий мінімум. Постійно оновлюється.

День15

Витрачено сьогодні: 60 грн

Витрачено всього: 754,8 грн

Залишилось: 1539,2 грн

Сьогодні я підсумовую витрати останнього тижня і відзначаю, що ми все ще непогано тримаємось. І хоча у нас закінчилося борошно, олія, масло, сметана і ще кілька вкрай необхідних продуктів, проте у нас лишаються кошти, щоб поповнити запаси.

Сьогодні ми готуємось до футболу. Я відмовився від пропозиції дивитися матч з друзями – там або з пивом і чіпсами, або ніяк інакше. Нічого, перегляд онлайн-трансляції вдома з коханою дружиною – теж не найгірший варіант. Про спорт-бар звісно, навіть не йдеться (до речі, вам не здається, що «спорт-бар» – це якийсь дідьковий оксюморон. Як «гарячий лід», «суха вода», «чесний міністр» або «мізки Олексія Паніна»?).

Разом з продуктами я купую несмажений арахіс – як снеки до футболу (вдома я його посмажу). В обстановці очікування футболу організм вимагає пива, але я раніше вирішив не купувати алкоголь, тож вигадую, як намахати свій мозок. Я дістаю пивний кухоль і заповнюю його до верху холодним чаєм. Виглядає дуже подібно до пива. Я надпиваю чай глибокими ковтками і заїдаю горіхами, щоб здавалося схожим до традиційного футбольно-пивного ритуалу. І, уявляєте, це діє – організм, здається, не помічає проблеми, ще трохи, і я захмелію. Так, мій мозок – це ще той самодур.

Наша трапеза сьогодні святковіша за звичайну – Катеринка узяла собі ще йогурт у пакеті (як по мені – пересолоджений) і творожне тістечко за 5,50. Себе я намагаюся обмежувати у подібних речах, але радо (ну ок, не дуже радо, але стримано) підтримую Катеринку, коли вона хоче себе трішки побалувати. Мене все ще їсть почуття провини за те, що втягнув її у все це, а подібні дрібнички це почуття згладжують.

Україна, як ви знаєте, виграє у футбол, але мені ніколи святкувати – маю лягати, адже завтра вранці на конференцію «Генерація.ЮА». Спершу я подався на неї, бо подаватися зібралася Катеринка і попросила це зробити мене, мовляв, можливо візьмуть обох і буде цікавіше. Потім виявилось, що сама Катеринка податися забула, я вже зібрався забити на захід, але в останній момент вирішив, що це може бути цікавий досвід в контексті нашого експерименту. Як максимум, - там буде цікаво, як мінімум – там обіцяли нагодувати обідом.

Богдан Дубильовський в один з перших днів у коментарі до запису написав: частіше ходи на конференції та семінари, але приходь акурат на фуршет. Тоді я посміявся з цієї пропозиції. Сьогодні можливість на халяву пообідати стає важливою конкурентною перевагою відвідання конференції перед іншими варіантами проведення часу. Знаю, ніхто не любить фуршетчиків, але ж якщо один раз – то це не рахується, правда?

Витрати на сьогодні: 2,5 грн. на маршрутку Катеринці, 5,5 грн. на тістечко Катеринці, 52,2 грн. на харчі

День16

Витрачено сьогодні: 6 грн

Витрачено всього: 760,8 грн

Залишилось: 1533,2 грн

Прокидатися вранці неохота. Я довго вичесую старі штани і тероризую сонну Катеринку, чи виглядають вони нормально. Катеринка хоче спати і готова схвалити будь-що, лиш би я відчепився. Я безсоромно користуюся цією слабкістю, щоб отримати благословення на вихід в місто. Хо-хо-хо, відчуваю себе Доктором Зло.

Що конференція? Можливо, це був найбільш хаотичний і найбільш няшний захід, який я відвідував. На вступне слово організатори виділили собі годину і я вірю: якби реєстрація не затягнулась, а перший лектор не прийшов на 20 хв. раніше, вони б дійсно знайшли про що говорити увесь цей час. Отже, під сценою дві сестри – в загальних рисах, симпатичні дівчата на вигляд по 20 років. Вони на ходу вигадують структуру розповіді, перебивають одне одного, інколи говорять занадто пафосні речі, як на 20-літніх симпатичних (в загальних рисах) дівчат, але, їй богу, це найбільш няшне вступне слово, яке я коли-небудь чув. «Няшний» - це саме той епітет, який можна було б застосувати до усього заходу та його організаційних складових. Наприклад, на обід нас годували піцою, якої на 250 чоловік було, здається, лише трохи більше, ніж у Інтерньюзі з’їдало 15 білорусів (та, білоруси у нас їли, мов дикі коні). Але нічого, усім вистачило і усі були задоволені.

На перерві я розпитую про «Центр демократичного відродження» (організатор) у однієї з засновниць і дізнаюся, що за три роки існування і протягом реалізації кількох немалих проектів у них ніколи не було жодної людини на зарплаті/гонорарі, все на волонтерських засадах. Після цих слів мені хочеться зняти капелюх, якого я не ношу. І, щоб передати палітру емоцій, це мав би бути старовинний капелюх зі страусиним пір’ям, оздоблений смарагдами.

Після конференції ми зустрічаємось з Катеринкою і гуляємо центром. Катеринка бере з собою термос чаю, а ще хліб та щойно зготовані курячі котлети (ом-ном-ном), які ми наминаємо під пам’ятником святому Володимиру. Ми дуже бюджетно гуляємо, тим не менш, це все одно приємно. Принаймні, так про це думаю я.

Останнім часом мене постійно їдять думки, що через мене Катеринка себе обмежує у якихось маленьких приємнощах, будь то солодощі чи щось подібне. Тому я довго переконую її купити хоч щось солодке у фірмовому магазині «Рошен» на Хрещатику. Мені дійсно не хотілося би, щоб моя дружина страждала при вигляді шоколаду, але вважала, що він задорогий для неї – краще вже я ходитиму у штанях, чий вигляд може налякати більше, ніж Юрій Михальчишин і Фредді Крюгер разом узяті. Катеринка купує тільки батончик за 3,45, але це, принаймні, краще, ніж нічого.

В контексті безкоштовного часопроведення нас виручає ПінчукАртЦентр, - варто лишень відстояти 15-хвилининну чергу, і ти потрапляєш у високоінтелектуальний світ гумових членів, кружечків з метеликів і дуже по-мистецьки розсипаного гравію. «Що ти думаєш про цей презерватив, що стирчить з кишені костюму, підвішеного посеред зали?», - запитує дружина. «О, це дуже сучасно» - кажу я. «І дуже по-мистецькому», - додає Катеринка. «Вочевидь, це символізує буття і смерть, місце звідки все починається і де все закінчується. Ну або автор просто забув вийняти використаний презерватив з кишені». Ми просто гуру контемпорарі-арту.

Нагулявшись залами, ми настільки проймаємось духом сучасного мистецтва, що вдома вирішуємо засісти за повторний перегляд останніх двох фільмів про Гаррі Поттера, - для балансу. Це як кіноніч, тільки безкоштовно, в ліжку під теплою ковдрою і, найголовніше, – жодного хіпстера навколо. Я засинаю якраз перед тим, як Волдеморт має убити Гаррі, і мені навіть не потрібно повертатися додому. Обожнюю таку економію.

Витрати на сьогодні: 2,5 грн. на маршрутку, 3,45 на шоколадний батончик Катеринці

День17

Витрачено сьогодні: 88 грн

Витрачено всього: 848,8 грн

Залишилось: 1445,2 грн

Сором – ось те почуття, якого потрібно позбутися в першу чергу, коли живеш на прожитковий мінімум. Тобі потрібно навчитися не соромитися своєї поведінки: не замовляти собі нічого, коли твої друзі обідають, а замість цього діставати з сумки бутерброди. Не соромитись визнати: вибач, для мене це задорого. Психологічно важко переступити через це: інший, той у кого грошей більше, автоматично займає вищу позицію у порівнянні з тобою, він набуває величини тільки тому, що його гаманець трохи товщий. Я думаю, що допомогу для малозабезпечених верств населення варто давати з шматком паперу, на якому буде надпис «мінсоцполітики попереджує: сором шкідливий для вашого гаманця».

Сьогодні Катеринка посоромилась відмовитись від кави, яку пила її подруга. Виявилось, що вартує 30 гривень. Це сумно. У нас і без того грошей менше, ніж рейтингу у Королевської, а тут ще й такі неприємні дрібниці.

Я розумію, що не можу гніватись за це на Катеринку – може ж вона витратити якісь гроші на себе, тим більше це була помилка, вона сама це визнає. Але мене підмиває зсередини: 30 гривень? Та це ж півкіло сиру або 4 літра молока. Відчуваю при цьому себе жлобом, але ніяк не можу стримати такий хід думок. Врешті, жити на прожитковий мінімум – це і означає бути жлобом: відмовитись від концерту, перейти на дешевшу їжу, не купити дружині квіти, рахувати усі витрати, ходити в старих і поношених речах, лишень би не купити нових. Жити на прожитковий мінімум – це бути жлобом вимушено, байдуже наскільки широка у тебе душа.

До іншого ще й закінчилася ковбаса/хліб/сир, основні продукти для канапок, без яких в умовах економії також не обійдешся. Вони, та ще деякі дрібниці витягують ще на 55 гривень. І ми заледве вписуємося в мою «жовту зону» - дні, коли ми витрачаємо більше, ніж максимально допустима сума в розрахунку на одного, але менше, ніж максимально допустима сума на двох. Сума, яка поки щодня тільки збільшується.

Витрати на сьогодні: 50,5 грн. на харчі, 2,5 грн. на маршрутку Катеринки, 30 грн. на каву Катеринки

День18

Витрачено сьогодні: 342,4 грн

Витрачено всього: 1191,4 грн

Залишилось: 1102,8 грн

Сидіти вдома і нікуди не виходити – ось запорука економного життя. Сьогодні у Катеринки відмінили пари і ми не покидаємо квартири. Думаю, Бродський був би нами задоволений.

Сьогодні я вичитую у Моріса Саатчі про те, що чайні пакетики були вигадані випадково, з метою економії – просто власник чайної крамниці розсилав потенційним покупцям свій чай на пробу, але оскільки справи у нього йшли погано, він вирішив замінити дорогі баночки на дешевші маленькі шовкові мішочки. Частина адресатів не зрозуміла, що мішечки потрібно розпороти перед заварюванням і так народилася ідея чаю в пакетиках.

Мене ця історія надихає тим, що дуже звичний винахід, який приніс його творцю мільйони, був вигаданий по причинах економії. От що мінімалізм цілющий робить! Можливо, ми теж зможемо вигадати щось нове і страшенно популярне у ході нашого експерименту? Я намагаюся пригадати усі наші маленькі лайфхаки, до яких ми встигли дійти, і жоден з них навіть віддалено не нагадує винахід століття. Але у нас ще не все втрачено – майже два тижня іще попереду.

Не покидаючи квартиру, ми не витрачаємо і гроші. Сидячі протести допомогли афроамериканцям здобути права, тож не дивно, що поєднання дупи та стільця/канапи допомагає нам у нашому експерименті.

Сумна річ – сьогодні ми оплатили усі комунальні послуги і сумарно це потягнуло майже на 342 грн. Виявилось, що ми два місяці забували заплатити за воду, тому довелось розплачуватись зараз. 342 – це багато, це 15% місячного бюджету. Це менше, аніж в середньому взимку і більше, ніж в середньому влітку/восени/взимку. Але це є те, що є.

Звісно, завжди є варіант не платити узагалі. Забити на ЖЕК, міський і державний бюджети і вирішити, що якось вони обійдуться без нас. Втім, я вважаю, що це вряд чи хороший вихід. Бо там, де доцільно добиватися кращого обслуговування, раціонально-обґрунтованих тарифів і відсутності хамства у працівників, не так вже й доцільно взагалі відмовитись від оплати і стати в позицію. Принцип «чи стане краще, якщо усі діятимуть як я» - ідеальний саме для таких ситуацій.

Витрати на сьогодні: 23 грн. за електроенергію, 239 за утримання прибудинкових територій та центральне опалення, 30,4 грн. за водопостачання та 50 грн. за консьєржку.

День19

Витрачено сьогодні: 13 грн

Витрачено всього: 1204,2 грн

Залишилось: 1089,8 грн

Ті, хто близько знайомий зі мною, знають, що я страшенний мерзляк. Зима для мене – найдовша з пір року, в січні я вже починаю рахувати дні до того часу, коли синоптики обіцяють невідворотне потепління.

Сьогодні, коли я йду на зустріч з замовником, я відчуваю себе Руалем Амундсеном, який розсікає антарктичну вічну мерзлоту. На фоні холоду я перестаю думати про зовнішній вигляд своїх штанів – вони є, а це найважливіше. Руаль Амундсен не думав про естетику, його йшлося про виживання. Я буду вважати, що мені теж.

Сьогодні знову футбол, тож я вдруге випробовую свою стратегію намахування мозку: ллю холодний чай у пивні кухлі і вболіваю, розмахуючи ним. Вболіваю – це голосно сказано, бо після першого тайму я біжу у ванну і ховаюся там з книгою – мені не хочеться спостерігати програш наших. Це як дивитися голосування Верховної Ради, коли вони провалюють законопроекти про Тимошенко: сценарій невідворотний і ти знаєш його наперед, але так хочеться сховатися і дочекатися чуда. Чуда, що в одному, що в іншому випадку, постійно немає.

Увечері Катеринка варить гороховий суп. Взагалі, з часу початку експерименту ми почали частіше їсти перше. Дивним чином наше харчування стало привабливішим для шлунків – тут і каші на сніданок, і рідке, і обмеження в солодощах, і алкоголі. Я щоразу тішуся новому звареному супу, але сьогоднішній суп – гороховий, і я не втримуюся, щоб не жартувати стосовно цього. Я перевіряю вентиляцію, шукаю окуляри на випадок, якщо почнуть сльозитися очі, питаю Катеринку, чи не віддати на сьогоднішню ніч кота сусідам – заради його ж безпеки. Вона тільки мовчить і хитає головою. В плані тілесно-низових жартів про пукання від гороху вона однозначно більш морально-зріла, аніж я.

Ще на сьогодні шоколадні вафлі (найпростіший рецепт для вафельниці), які ми наминаємо за обидві щоки. Мабуть, цього місяця втрати ваги не буде. Не з такими темпами запихання вафлями.

Витарти на сьогодні: 2 грн. на проїзд і 11 грн. на обід Катеринки

День 20

Витрачено сьогодні: 148,6 грн

Витрачено всього: 1352,8 грн

Залишилось: 941,2 грн

Сьогодні трохи по полудні у мене зустріч у центрі і я не встигаю зробити собі канапки. Наступних дві години після зустрічі мене підмиває купити шаурму. Я ходжу і мрію про шаурму. Для мене це нетипово, я не пам’ятаю за собою особливої любові до цього штибу кавказького фаст-фуду. Але, тим не менше, я ходжу і думаю лише про неї.

В кінцевому рахунку у Ашані я купую дві булочки по 80 копійок і відчуваю справжнє блаженство, жуючи їх по дорозі до метро. Зверху падає дрібна моросня, дме холодний вітер, але я їм ці дідькові булочки по 80 копійок штука і майже щасливий. На таке задоволення від смаку я навіть не розраховував.

Я йду і думаю про те, як дивно воно буває з такими неоднозначними речами, як їжа. В звичайній для себе ситуації я забіг би у «Пузату хату» або її аналог цієї ж цінової категорії, купив би собі якісь картоплю з котлетою абощо, узяв би іще пива (куди ж без нього), заплатив би якихось 30 гривень і все було б абсолютно звичайно, ніякого задоволення, саме лише напихання шлунку. Тоді ж як щойно я побував у цілому Діснейленді смаку, і моїм квитком стали якісь дві булочки за гривню шістдесят копійок. Це як прийти на концерт Другої Ріки і дізнатися, що у них на розігріві буде Том Йорк. І якби не економія, я би не отримав цього щасливого квитка.

Сьогодні основна графа витрат – касета для водного фільтру, яку купив діду, і квитки в Козятин, на святкування його, діда, дня народження. Ми довго думали, що можемо дозволити собі подарувати йому в умовах нашого обмеженого бюджету і блукаючи натрапив на фільтри для води. Згадалося, що у нас вдома лежить майже новий пластиковий глек, який ми не використовуємо, потрібно тільки купити очисну касету. Це багато нас частково рятує – вкладаємось у 55 гривень, та ще мабуть, купимо кілограм-два хурми, яку дід обожнює.

Подія дня – сьогодні про нас знімають сюжет для сайту FN.UA. Звісно, не Saturday Live, але це теж щось (ще сьогодні цей блог почали ретрансльовувати на LB.UA, тож відтепер з жартами про політиків потрібно буде бути обережнішим). Ми зустрічаємось на Контрактовій площі з Настею та Сашою, які нас зніматимуть, і вирушаємо у студію. Там ми хвилин тридцять розповідаємо про наш експеримент, його засновки і попередні висновки. Ми цілком розуміємо, що з цього вийде максимум хвилини дві-три матеріалу, але можливості з розумним виглядом поговорити на камеру (якщо ця камера, до всього, ще й не твоя) ми випустити не можемо. Коли ще відчуєш себе Пітером Джексоном, який щойно закінчив зйомки «Гобіта».

Після усіх змін ракурсів та записів перебивок ми йдемо до метро. Перед самим входом до підземелля Катеринка відходить і повертається, жуючи пиріжок з маком. «Зірка заслужила свою винагороду», - каже вона. Я не заперечую.

Витрати на сьогодні: 2 грн. на маршрутку і 10 грн. на обід Катеринки, 2 грн на маршрутку. і 1,6 грн. на обід Сашка, 3,5 грн на хліб, 55 грн. на касету для фільтру і 74 грн. на квитки в Козятин і з Козятина.

День 21

Витрачено сьогодні: 109,4 грн

Витрачено всього: 1462,2 грн

Залишилось: 831,8 грн

Сьогодні абсолютно шалений день. Вранці на пошту капає оберемок роботи від одного з проектів, до команди якого я збираюся увійти. О 14-й у мене важлива робоча зустріч, а увечері Катеринка співає на квартирнику у Могилянці. Квартирник у Могилянці - це камерний концерт, музична виставка досягнень народного господарства у межах одного університету. Все би нічого, але Катеринка попросила мене підігравати їй на гітарі. В цілому, я умію тримати гітару і знаю півтора акорда, але виступати на публіку? Ви серйозно? Нє, чесно, я з гітарою на публіку?

На цьому феєрверк справ і приводів для хвилювання не закінчується: є ще десяток листів, що чекають відповіді, задач, які чекають рішень, ідей, які чекають вердиктів. Ну і, нарешті, сьогодні у нас з Катеринкою два місяця від одруження, - хоч якесь мінімальне святкування тут обов’язкове. Аріанна Хафінгтон радить, що якщо зі справами завал і ви не знаєте, що діяти – йдіть і виспіться. Для мене ще спрацьовує випити два пива, але ж ми економимо. Я стримую себе.

Під час зустрічі розумію, що іще одним важливим вмінням, яке входить в обов’язків арсенал людини, що живе на прожитковий мінімум, є вміння спокійно, мов удав, ковтати слину, поки твій співрозмовник наминає картоплю фрі з афігєнськими на вигляд сандвічами. Ми сидимо в «Чашці», не найдешевшому місці для обіду, і я замовляю свою улюблену ресторанну страву останнього місяця – нічого. Так і напрошується слоган: «Нічого» - у кожному закладі харчування смакує однаково ніяко. «Нічого» - найкращий вибір для людини, яка економить.

За півгодини до квартирникового саундчеку я таки йду у «Олів’є» і замовляю собі пиво. Так, я слабка людина, засуджуйте мене, о майстри самоконтролю. Хай першим кине в мене камінь той, хто ніколи не дозволяв собі зайвого.

Саундчек минає спокійно, але Катеринка помітно нервує. «Розслабся, ти співаєш краще за всіх», - кажу я Катеринці. «Бреше і не моргає», - відповідає вона мені. Я вирішую поки помовчати.

Як ви здогадуєтесь, під час виступу я залажав. Навіть двічі. Тобто, не те, щоб все вийшло жахливо, ні, Катеринка заспівала дуже добре. Але на жаль на сцені ще був і я і цей факт трохи зіпсував ситуацію. В якості сатисфакції я хапаю від організаторів цукерку і запиваю по цукрованим чаєм. Так, я зірвався не на жарт. Ну, але це хоча би безкоштовно.

До речі, могилянські квартирники – дуже кльовий варіант в плані бюджетного проведення часу. Там майже завжди дуже приємна, майже домашня атмосфера, чай, легкі частування і, найголовніше в нашому випадку, - все безкоштовно. Тобто, це як походи на безкоштовні концерти у «Диван», тільки ніхто не курить, чай безкоштовний і хіпстерів трііішечки менше. Але, звісно, лише на крихту – це ж Могилянка.

Вертаючись додому, ми заходимо купити шампанського та фруктів – відзначити другий місяць після одруження. Звісно, це не покращує нашу фінансову ситуацію на фоні експерименту, воно її навіть помітно погіршує, але відмовляти собі у всьому – це перетворювати своє життя у печальну безвихідь. Пляшка шампанського, банани, мандарини та шоколадка для трапези – це лише 52 гривні, на порядок дешевше, ніж ресторан, але це все одно піднімає настрій. Життя складається з таких маленьких приємнощів і коли твій бюджет – лише сам прожитковий мінімум, від них не можна відмовлятися хоча би для того, щоб наступні дні вдавалося легше виживати на решту коштів.

Про те, що Азаров видасть указ про відмову від Євроінтеграції, а на Майдані збираються люди, ми дізнаємось тільки пізно вночі.

Витрати на сьогодні: 25 грн. на подарунок Катеринкиній одногрупниці, 4,5 грн. на маршрутки, 27,5 грн. на обіди Катеринки та Сашка та пиво Сашка у Олів’є, 52,4 на шампанське, фрукти, шоколадку.