Нещодавно я читав спогади колишнього канцлера Німеччини Гельмута Шмідта. В своїх мемуарах він згадує про те, як в його державі поступово розбудовувався нацизм – і багато людей не мали уявлення про жахіття, влаштовані Гітлером, аж до закінчення Другої світової війни.

«Для батьків моєї дружини і для моїх батьків, маленьких людей, було майже неможливо щось довідатися. Наприклад, про »Кришталеву ніч". Коли вона була? 1938-й. Я тоді був рекрутом, солдатом у Бремен-Вегезак. І це взагалі пройшо повз нас. Не було про це мови й на заняттях роти чи батареї, про це ніде не згадували.

Якби мій батько таке побачив, він би про це говорив. У нашому кварталі не було синагоги. У 1942 я та моя дружина переїхали на Глюк-Штрассе. Через багато років після завершення війни я дізнався, що до листопада 1938 року там стояла синагогоа. Але ми про це нічого не знали.

Хочу розповісти одну історію. Дія відбувалася в березні 1945-го – відступ після Арденської операції. Армійський корпус, до якого я належав, був цілком розгромлений. І я з двома приятелями, а пізніше самотужки, пробивався за американську лінію фронту. А потім за англійську в напрямку Гамбурга.

Вночі я йшов, а вдень десь переховувався і відсипався. Одного разу, коли я спав, мене несподівано захопили в полон. Потім мене допитував один британський офіцер. Він випитував у мене про Берген-Бельзен (нацистський концентраційний табір, де загинуло 70 тисяч осіб – УП), в безпосередній близькості до якого мене полонили. Я не мав жодного уявлення, що таке Берген-Бельзен. Слово «Дахау» я вперше почув уже після війни. Так само й слово «Аушвіц» я вперше почув уже після війни".

Це спогади Гельмута Шмідта, канцлера Німеччини в 1974-1982 роках.

Я не знаю, чи справді він нічого не чув про «Дахау» та «Аушвіц» протягом війни.

Але я знаю, що 200 депутатів Партії регіонів та десяток її спонсорів – Ахметов, Новінський, Клюєв, Фірташ, Льовочкін, Іванющенко, Хмельницький – точно чують набат на вулиці Грушевського.

Через роки ви не зможете сказати, що нічого не знали про події у Києві з листопада 2013-го по січень 2014 року. Ви не зможете зробити вигляд, що не бачили повідомлення про людей, убитих снайперами. Ви не скажете, що не знали про ескадрони смерті, які знищували незгодних. Більше того, ви не зможете уникнути відповіді на питання про причини народного гніву – тому що саме ви це створили своїм голосуванням.

Зараз я не звертаюся до відвертих покидьків.

Я кричу до людей, які, здавалося, ще нещодавно мали залишки здорового глузду. Наприклад, до Сергія Тігіпка. Ще вчора ваша дружина писала пости на фейсбуці на підтримку ЄвроМайдан, а ваша донька закінчувала лондонський університет. Чому ви кидаєте цю державу в пекло громадянської війни та азійського полону?

До Юлії Льовочкіної. Ваш брат начебто пішов з посади на знак протесту, а ви навіть не наважилися відкликати голос за диктаторський законопроект. Звертаюсь до баскетболіста Олександра Волкова. Ви були героєм для цілого покоління, ви перевезли родину до Америки, але навіщо сьогодні стаєте німим прибічником українського диктатора?

Я звертаюся до Анатолія Кінаха, якого я знаю з 1996 року і з донькою якого ходив у один клас. Чи ви могли уявити тоді, що через 17 років проголосуєте за закон, який передбачає тюрму для мене і тисяч моїх колег?

Я звертаюся до Володимира Макеєнка – чи для цього ви голосували за Декларацію про суверенітет в 1990 році, тікаючи від пропозиції тодішнього червоного директора Леоніда Кучми пересидіти цей епізод історії в парламентському буфеті? Я звертаюся до Антона Пригодського – Янукович викинув вас на смітник, зруйнував ваш бізнес і плюнув у душу. Навіщо вам гинути під уламками цього колосу?

Януковичу немає чого втрачати. Уже майже зникли сумніви, що він закінчить або на дачі в Підмосков'ї, або в Гаазі, або на шибениці. Але навіщо це вам?

Депутати від Партії регіонів, ви помиляєтеся, якщо думаєте, що вас не зачеплять уламки з Грушевського. Якщо вас не дістануть західні санкції, то це зроблять народні месники. Уже сьогодні фейсбук переповнений вашими адресами, телефонами та пропозиціями іти та підпалювати вам двері. Це пишу не я – це пишуть прості, але дуже обурені люди, і ви легко знайдете такі пости у соціальних мережах.

У ваших руках ще залишаються залишки влади – це ваш депутатський мандат. Ви ще маєте час – зібратися і разом з опозицією сформувати більшість, яка протягом 20 хвилин, яких було достатньо для ухвалення диктаторських законів, так само поверне ситуацію в нормальне русло.

Інакше, панове депутати від Партії регіонів, на всіх чекає концтабір – і після нас цей депортаційний ешелон приїде за вами.