Вперте небажання Банкової оперативно вирішувати конфлікт призвело до розвитку його агресивної стадії, що вже відзначилася людським жертвами, а також, де-факто, втратою контролю не тільки над столицею, а й над регіонами по всій країні. Сьогодні озвучується багато сценаріїв подальшого розвитку подій, серед яких основну увагу приділяють загрозі подальшого територіального поділу країни. То на що варто сподіватись чинній владі за умови втілення такого прогнозу?

Ланцюгова реакція вотуму недовіри до центральної влади, яка розпочалася на Заході, поступово рухається на Схід, перетворюючись в загальноукраїнську тенденцію, яка не на жарт лякає керівну верхівку.

Схоже на те, що сліпе бажання будь-якою ціною утримати свої позиції на «домайданівському» рівні позбавило керівництво країни відчуття реальності. Адже, якби таке відчуття було зараз присутнє в Гаранта, то питання можна було б нормалізувати протягом кількох годин, максимум доби.

Але легких шляхів ні в адміністрації, ні в уряді, схоже, не шукають, заганяючи країну в ще глибшу стадію протистояння, що, безперечно, змінює і вимоги мітингувальників.

Якщо в перші години після розгону студентського майдану Януковичу було достатньо звільнити кількох чиновників МВС (про Захарченка мова тоді ще не йшла) та посадити за грати кількох особливо агресивних беркутівців, то зараз ВФЯ мусить переживати вже за власну політичну долю, ставлячи на карту кар’єру вірного соратника Азарова.

Надія на те, що силові відомства кийками зможуть побудувати в Україні щось на кшталт Білорусі, не виправдались. Більше того, той самий Беркут та Ко, який «наламав стільки дров» і на Майдані Незалежності, і на Банковій, в черговий раз зробив Януковичу медвежу послугу, продемонструвавши на Грушевського поведінку, характерну для окупаційних військ, але ні в якому разі не для правоохоронців.

Складається враження, що згаданий підрозділ окрім охорони кандидата в пострадянські диктатори, займається ще й активною його дискредитацією. Інакше як можна пояснити ту, нічим не приховувану, демонстрацію жорстокості, наслідки якої відчули на собі звичайні люди? Як можна пояснити, що правоохоронець на очах усієї країни стократно перевищує свої повноваження, цинічно знущаючись над людиною, яку повинен захищати?

Це або злочинець, якому перед трибуналом потрібно показатись психіатрові, або людина, яка навмисне провокує ескалацію конфлікту, маючи завдання максимально сильно збурити суспільство, і чим більшими коливання будуть всередині держави, тим легше буде таку державу ділити…

«Грузинський» сценарій – вся надія на п’яту колону

Різка активізація проросійських сил від самого початку політичної кризи в Україні ще раз підтвердила нестримні прагнення Російської Федерації зробити геополітичний прорив на Захід, приєднавши до території реінкарнованого СРСР його обов’язкову (принаймні в Кремлі так гадають) складову – Україну.

Проте події, які зараз відбуваються не тільки на Заході та столиці, а й в традиційно аполітичних областях, свідчать про те, що забрати всю Україну в міцні братні обійми не вдасться.

Вступати у відкриту конфронтацію з 46 мільйонною державою, та ще й напередодні проведення Олімпійських ігор, ніхто не буде. Путін вклав надто багато зусиль та коштів в підготовку до проведення такого масштабного заходу і зараз не буде ризикувати ними, навіть задля задоволення своїх геополітичних амбіцій.

Інша справа - п’ята колона, орієнтована на Схід. Останнім часом в подібні організації вкладаються колосальні кошти і зусилля. Покладаючись на окремі групи проросійських радикалів, Москва може дозволити собі постійно контролювати ситуацію в країні, офіційно залишаючись осторонь. Подібні схеми застосовувались і в Грузії, і в Придністров’ї… Чого вартий один тільки новоявлений Оплот, діяльність якого підтримується цілою армією ботів та тролів, які зараз заполонили практично все інтернет-середовище.

Для Росії краще синиця в руках… але без ВФЯ

За умови подальшої ескалації конфлікту, успіхом для РФ буде навіть незначне територіальне просування на Захід, тому робота буде і далі вестись по всім трьом основним напрямкам – Харківському, Донецькому та Кримському.

Ціла низка критичних помилок, які не втомлюється робити сьогоднішній очільник Банкової, грає на руку Москві, оскільки значно послаблює позиції України. Але, якщо станеться так, що певна частина України таки потрапить під контроль старшого брата, то Віктору Федоровичу навіть мріяти не варто про диктаторський трон, на якому він зможе перебувати довічно.

Україна не Росія, і тим паче не Чечня, де дійсно потрібен сильний деспотичний лідер, який триматиме своїх земляків. Тут, на відміну від Кавказького регіону, потрібен звичайний господарник, який зможе чітко і беззаперечно виконувати вказівки з Центру.

Немає сумніву, що ВФЯ зможе справитись з подібного роду завданням, але чи є у цьому зміст? Адже керуючи відірваним від України шматком її земель, Янукович перетвориться на звичайного губернатора – сліпого виконавця розпоряджень Кремля.

Але навіть такий сценарій Росію не влаштує, оскільки завжди зберігатиметься можливість зворотного відходу від впливу РФ в сторону ЄС, як це вже було в 2012-2013 роках. А тому ідеальним кандидатом на управління нововідірваною землею буде людина з мінімумом політичних амбіцій та з максимумом господарських навичок, не виключено, що таких управляючих будуть направляти з Москви.

Великий бізнес, як додатковий стримуючий фактор

Розділ України для українських олігархічних груп рівнозначний оголошеному вироку про конфіскацію майна. Вироку, згідно якого над усіма імперіями вітчизняних бізнесменів-важковаговиків нависає серйозна загроза.

Значна частина капіталів українських олігархів сконцентрована саме на Сході країни, а тому цілком зрозуміло, чим ризикує вся група. Потрапивши під вплив Кремля, територія псевдо-незалежного територіально утворення буде практично одразу очищена від місцевих потужних гравців – в Росії представники великого бізнесу живуть красиво, але зовсім недовго. Практика, яку започаткував ще на початку свого правління Путін, неабияк лякає місцевих бізнесменів – ніхто з не хоче повторювати долю Ходорковського.

Саме цим можна пояснити одну з останніх офіційних заяв СКМ, у якій було висловлено думку про неприпустимість запровадження силового сценарію при вирішенні ситуації в Україні. Знаючи той вплив, який має власник СКМ – Рінат Ахметов на президента та на значну групу парламентарів, таку заяву можна розцінювати як попередження перед початком зміни пріоритетів. Зараз позиції Януковича чи не найслабші за всю історію його президентства, а це означає, що ослухатись одного зі своїх основних союзників він просто не в змозі. Тому компромісні рішення, які чи не вперше з початку кризи були запропоновані зі сторони адміністрації, є цьому яскравим підтвердженням.

Якщо владі та опозиції таки вдасться врегулювати конфлікт та знайти найбільш сприятливі для всіх сторін умови, то сценарій, генерований з Кремля, вдасться зупинити. При цьому обом сторонам необхідно буде докладати максимум зусиль для мінімізації впливу п’ятої колони, що буде проявлятися в різного роду провокаціях як проти силових структур, так і проти мітингувальників та опозиційних сил. Крім цього можна очікувати на серйозну дискредитаційну кампанію, направлену на розкол лідерів опозиції, в зв’язку з можливим переформатуванням складу Уряду.